**Чекаючи на щось**
Соломія сиділа на лавці у дворі свого будинку й їла «Світоч» улюблену шоколадку з дитинства. Будинок у них великий, двоповерховий, батько будівельник, тому швидко збудував котедж. У Соломії старша сестра Маряна, їй сімнадцять, дівчата дружні між собою, і Маряна, як старша, опікувала молодшу, допомагала й навіть заступалася, коли треба.
Соломія доїла шоколадку й важко зітхнула. Дорослішаючу дівчину відвідала незрозуміла біда вона закохалася.
Ну добре, якби я закохалася в однокласника чи в Тараса з паралельного класу, в якого всі дівчата з усієї школи, навіть старшокласниці, сохнуть, бо він високий та гарний. А мене, бач, занесло закохалася у татового друга Богдана. Ой, що ж робити? переживала Соломія й навіть заздрила подругам, які розповідали про закоханість у хлопців, а не у дорослих чоловіків.
Саме зараз до них завітали гості: дядько Богдан з дружиною Олею та донькою Софійкою, яка молодша за Соломію на два роки. Родини Соломії та Богдана дружили ще з часів їхніх дідів. Тепер батько Соломії товаришував із Богданом, а їхні дружини підтримували теплі стосунки.
Соломія розуміла, що його дружина, тітка Оля, дуже добра й порядня жінка, любить чоловіка, але їй це не подобалось. Вона й сама не тямила, що з нею діється, поки сестра Маряна одного разу не схопила її за руку й не потягнула геть від гостей до садової альтанки. Того дня родини святкували день народження їхньої матері.
Соломіє, що ти задумала? запитала тривожно сестра.
Нічого, ти про що? зробила невинні очі молодша.
А те, що ти в Богдана, чи що, закохана? вона витріщила очі на сестру, чекаючи відповіді.
Ну й що, тобі заздрісно? раптом вимовила Соломія й заплакала.
Дядька Богдана вона любила вже три місяці, після того як святкували його день на їхній дачі. Він був веселим і щасливим. Соломія навіть замилувалася, коли він танцював з її мамою. Але їй хотілося, щоб так він танцював із нею. Сміявся, жартував. Вона відчувала незручність через цю любов, яка викликала в ній дивний стан.
І ось розумна Маряна розгадала її. Соломії було ніяково й соромно, що сестра дізналася, адже вона думала, що ніхто не здогадується. Маряна спочатку роздратувалася, але потім раптом обняла молодшу сестру й лагідно промовила:
Ех, ти, дурнусіко Нічого, це пройде.
Соломія миттєво перестала ображатися, а сестра витирала їй сльози. Та ось, як на лихо, прибігла мати й занепокоєно запитала:
Соломійко, що з тобою?
Нічого, мамо, злякалася оси, ледь не вжалила в обличчя, викрутилася старша.
А, зрозуміло, нині багато ос, відповіла мати й пішла.
Час минав, а кохання Соломії до Богдана не проходило. Вона добре вчилася, дружила з однокласниками, хлопці крутилися біля неї вона була гарненькою, але нікому не відповідала взаємністю. Ходила на шкільні вечірки, танцювала, отримувала «валентинки». У старших класах навіть почала ходити на побачення. Але завжди знала: дядько Богдан лицар її серця.
В одинадцятому класі вона остаточно дорослішала й серйозно задумалася:
Треба викинути з голови цю любов до дядька Богдана. Це просто перше кохання, а перше, кажуть, завжди нещасливе. Але її не відпускало. Ніби живу подвійним життям: в одному моя реальність, батьки, друзі, а в іншому дядько Богдан. Це ж неправильно. Маряна казала, що пройде, а в мене не проходить.
Настав час вибору професії. Вона вагалася. Як і багато дівчат у таких ситуаціях, думала про психологію, але згадала, що з дитинства мріяла стати лікарем. Це бажання перемогло. Вчилася добре, тому легко вступила до медичного інституту.
Соломії подзвонила Софійка, донька Богдана, яку вона недолюблювала, бо та щодня була поруч із ним, як і його дружина тітка Оля. Соломія вже була на третьому курсі.
Привіт, Соломіє, почула вона голос Софійки. Мама просила запросити вас із батьками на дачу в суботу, у неї день народження.
Дякую, Софійко, приїдемо, автоматично відповіла вона.
Дружина Богдана була гарною господинею, готувала смачні страви. Усі любили бувати в них у гостях. Зна
