У пологому будинку в одній палаті з моєю дружиною лежала дівчина Олеся. Ми хочемо подякувати їй, що примножила наше щастя

У моєї дружини Анастасії пологи були вкрай важкими. Тому після народження нашу дівчинку перевели у відділення патології. Немовля лежало в одній палаті, а Настя – в іншій. Дружина постійно бігала до нашої крихітки, щоб погодувати. В той час вона мріяла лише про те, щоб швидше з Софійкою додому виписатися.

До Насті в палату підселили дівчину. Її звали Олесею. Вона була зовсім юна – всього сімнадцять років. У дівчини теж були важкі пологи, тому вона й потрапила сюди.

Олеся постійно плакала і нарікала на свою долю. Дружині вона розповіла, що 9 місяців тому її підстеріг у парку незнайомий чоловік. Це було пізно ввечері, коли вона поверталася додому з занять в університеті. На щастя Її знайшов двірник, який викликав швидку допомогу.

Декілька тижнів провела у лікарні. А згодом Олеся зрозуміла, що вагітна. Аборт робити було протипоказано. Тоді дівчина була у відчаї i хто знає що могло статися якби батько не повернувся того дня раніше додому.

Олеся народила сина. Він був нед оношений. Хотіла зразу піти і залишити дитину, та лікарі не пустили. Дівчина не ходила годувати немовля. Вона рішуче була налаштована написати відмову від дитини.

Моя дружина намагалася її запевнити в тому, що син в Олесі чудовий. Вона бачила його, коли ходила годувати Софійку. Настя розповідала дівчині, якою бажаною була її вагітність, як довго не вдавалося мати дитину і якого щастя зазнала, коли вперше взяла на руки Софійку. Та породілля не зважала на те, мовчки лежала та дивилася у стелю. Вона була ще дуже молода, щоб прийняти мудре рішення. До того ж, її батько наполягав на тому, що дитину не треба забирати додому.

Анастасія щодня розповідала мені про Олесю. І ось одного разу дівчина пішла надовго. Моя дружила зраділа, бо подумала, що та пішла годувати маленького. Та дива не сталося. Олеся більше не повернулася.

Насті було дуже жаль її малюка. Вона подумки називала його Миколою, бо народився на велике свято – на день Миколая Чудотворця. Якось проходячи повз малюка, який кричав, Настя не втрималася і приклала його до грудей.

Потім вона зателефонувала мені. Її голос був збентежений:

– Павле, давай заберемо Миколку собі. Він прекрасний хлопчик. Діти не винні у тому, що трапляється у житті їхніх батьків. Мені його дуже шкода, Павле…

Я цілий день думав над її словами. І зрозумів, що пишаюся цією мудрою та чуйною жінкою. На наступний день я відповів:

– Кохана, чекаю – не дочекаюся, коли заберу вас з донечкою та синочком додому.

Вона була ошелешена від тих слів. Я прийняв хлопчика, як свого, і моя дружина щаслива від того.

Ми всиновили Миколку. Пройшло з того часу двадцять п’ять років. Він виріс чудовим і вихованим хлопчиком. Наш син вивчився на травматолога-ортопеда і знайшов солідну роботу. Працівник лікарні та вдячні пацієнти щиро поважають його. Нещодавно Микола одружився, а тепер молода сім’я чекає на поповнення.

Ми з дружиною безмежно вдячні Олесі за те, що подарувала нам синочка, якого нам так бракувало. Без нього ми не уявляємо свого життя. Вони з Софійкою, наче двійнята: щирі, добрі, чуйні, виховані. У нас прекрасна родина.

Оцініть статтю
Дюшес
У пологому будинку в одній палаті з моєю дружиною лежала дівчина Олеся. Ми хочемо подякувати їй, що примножила наше щастя