У відпустку за щастям
Цілий рік ми мріємо про відпустку, готуємось, сподіваємось, що повернемося звідти щасливими. Але часто виходить навпаки…
Ще в травні Марко з Олесею почали планувати поїздку. Обмірковували, куди поїдуть, де зупиняться. Олеся хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Івасика — ідеально.
— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Марко.
— Ти питаєш так, наче це лише моя дитина. Так. А що? Їдуть і з немовлятами.
— Якщо ні з ким залишити. А у нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, побачиш — не відмовить. Усі безсонні ночі, підгузки та капризи візьмемо із собою. Яка ж це буде відпустка?
Олеся погодилася з чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться з сином на цілих десять днів.
Мама підтримала Марка.
— Поїдьте самі, відпочиньте. Він маленький, з ним лише втомитеся, та й нічого він не зрозуміє.
— Дивись, який готель я обрав. А вид із вікна? З верхніх поверхів видно море. — Марко розвернув ноутбук екраном до Олесі.
— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з номера, — сказала Олеся. — Там галькові пляжі, не полежиш.
— А шезлонги навіщо? Зате не носимо в номер пісок.
Марко завжди знаходив відповідні аргументи. А Олеся завжди йому поступалася, бо любила безмежно. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.
— Думаю, найкраще летіти літаком. Дорожче, зате швидше, — сказав Марко.
А Олеся думала, як розлучиться з Івасиком. Він хоч і маленький, але швидко зрозуміє, що мами немає, сумуватиме, плакатиме. Чи впорається мама?
— То я бронюю готель? — відволік її від переживань чоловік.
— Так, звісно.
У них були різні уявлення про все, включаючи родину. Марко рано залишився без батьків, його виховували дідусь і бабуся. Дід пішов, коли Марко закінчував школу. Бабуся пережила його на два роки.
Коли вони познайомилися, Марко вже жив сам. Майже одразу Олеся переїхала до нього, вони разом робили ремонт, влаштовували на свій смак майбутнє гніздечко. Усі заздрили Олесі.
— Пощастило тобі, Олесю. Красень наречений, та ще й з квартирою, без злої свекрухи. Дивись, не цокай зубами, а то відіб’ють, — радила подруга.
— Хіба не ти? — сміялася Олеся.
— А що? Я теж гарна.
Перше розчарування трапилося через місяць після весілля, перед Олесиними іменинами, коли Марко прямо сказав жінці, що не треба запрошувати маму.
— Прийдуть друзі, їй буде нудно з нами.
— Це і її свято. Вона народила мене цього дня, виховала. Як я їй скажу? — обурилася Олеся.
— Запросіть її наступного дня. Посидимо, поп’ємо чай із тортом.
Олесі це не сподобалося, але вона любила Марка і не хотіла сваритися. Мама, якщо й образилася, то не подаОлеся відчула, як у душі щось розірвалося, і зрозуміла, що їхній шлях тепер піде окремо, але вона вже не боялася бути самотньою – адже у неї був Івасик, і це було найголовніше.
