Ніна цілий день метушилася то у дворі, то на кухні. Чоловік сказав, що сьогодні у них будуть гості, значить все має бути ідеально. З самого ранку замісила хліб, Левко любить, щоб тільки домашній стояв на столі. Потім обсмажила та поставила на вогонь м’ясо. Начистила картоплі, заколотила салат. Начинила фаршировані перці, зловила курку. Страх не любила цієї справи, але довелося попросити пробачення у Господа й от уже скубає птицю. Левко любить запечену курку.
За цілий день так забігалася, що на себе часу не вистачило. Добре, що Остап раніше зі школи повернувся, то вже допоміг матері підмести будинок та накрити на стіл. Левко з’явився додому, як гість. Швиденько пробігся кімнатами, щоб перевірити чи є порядок. Критично пробіг поглядом по столі, аби пересвідчитися, що гості не залишаться голодними. Потім кинув оком на дружину й враз змінився в обличчі:
-Ти чого ще досі не переодягнулася? Це що за страхопудало переді мною стоїть! Хочеш мене осоромити перед людьми?! – кулаки Левка міцно стиснулися. – Тобі дуже пощастило, що у нас сьогодні гості, інакше…
Йому не треба було закінчувати фразу, Ніна й так добре знала, що на неї чекатиме, коли усі розійдуться. Вона вже звикла до того, що чоловік її «виховує», але ніяк не може змиритися з тим, що те ж саме він робить із їхнім сином. Остап дуже хороший хлопчик, слухняний, відповідальний. В усьому їй допомагає, батькові ніколи не перечить, але завжди заступається за маму, тому й отримує також.
У селі люди Левка поважають, він начальник пожежної частини. Скількох людей з вогню виніс, собою ризикував, героєм для всіх був. Ніні жінки заздрять, он яка вона красива ходить, у новому вбранні, зачіскою, постійно з посмішкою на обличчі. Вдома сидить й брудної роботи не знає. Бачили б вони яким насправді є її щастя, може б менше заздрили. Чи знала вона, коли дівчиною виходила заміж за коханого чоловіка, яким звіром він виявиться.
Ніна втомилася жити у вічному страхові, але ніколи не піде від чоловіка, заради сина. Якби наважилася втекти, він би їх знайшов. Колись так їй і сказав: «Надумаєш піти – будь ласка, але сина я тобі не віддам». Не залишить Ніна Остапа напризволяще, не дозволить рости поруч такого батька самому. Син матері не розумів, поки сам не подорослішав.
Не стало Левка раптово. На роботі був, за столом якісь папери перебирав, підвівся, а потім різко за серце схопився на тому і все. Коли Ніні повідомили про смерть чоловіка, вона ледве стрималася, щоб не посміхнутися. Важко зітхнула, намагалася витиснути з себе хоч сльозинку, але не змогла. Та коли подумала, що нарешті їхні муки із сином закінчилися – ридала ридма. Люди думали, що то за чоловіком так побивається й ніхто навіть не підозрював, що то були сльози щастя.
