Одного разу в мене був знайомий — заможний козак на ім’я Тарас Шевченко. Він мав чотири дружини, але найбільше кохав четверту — наймолодшу та ніжну. Він дарував їй дорогі оксамитові сукні, золоті намиста, годував солодощами й носив на руках.
Третю дружину він також любив — вона була неперевершеною красунею. Коли Тарас їздив у далекі краї, завжди брав її з собою, щоб усі захоплювались її вродою. Та його гризла думка, що колись вона може покинути його для інших.
Друга дружина була мудрою й розумілася на інтригах. Вона розв’язувала його справи, давала поради, була терпляча й доброзичлива. Коли в козака траплявся клопіт, він ішов до неї, і вона завжди знаходила вихід.
Перша дружина була найстаршою, дісталась йому після смерті старшого брата. Вона була вірною, дбала про його маєток і землі, але Тарас не цікавився нею. Навіть її відданість його не торкала.
Одного разу Тарас важко захворів. Лежачи, він задумався про своє життя: «У мене чотири дружини, але коли я помру, залишуся самотнім». Він покликав четверту дружину:
– Я любив тебе найбільше, дарував усе найкраще. Чи підеш ти за мною у темряву смерті?
– Ще чого не вистачало! — відповіла вона і вийшла, не озирнувшись.
Пригнічений, Тарас звернувся до третьої дружини:
– Я завжди пишався тобою. Чи супроводиш ти мене до краю життя?
– Ні! — сказала вона. – Життя чудове! Коли ти помреш, я знайду собу іншого!
Тарас відчув, як серце стискається від болю. Він звернувся до другої дружини:
– Ти завжди підказувала мені, як вийти з біди. Чи підеш ти за мною у вічність?
– Шкода, цього разу не допоможу, — відповіла вона. – Найбільше, що я можу — глянути, як тебе поховають.
Його серце розкололося від цих слів. Раптом він почув голос:
– Я піду з тобою, куди б ти не пішов!
Мій друг подивився й побачив першу дружину — знесилену, змарнілу від сліз. Він схопився за голову:
– Я мав дбати про тебе, поки був час.
У кождого з нас є чотири дружини. Четверта — це наше тіло. Хоч би як ми його доглядали, воно покине нас, коли прийде смерть. Третя — це багатство, слава, соціальний статус. Після смерті вони дістануться іншим. Друга — це родина. Вони проведуть нас до могили, і це все.
А перша дружина — це наша душа. Ми часто забуваємо про неї, женучись за грошима, владою й розвагами. Та саме вона єдина піде за нами у вічність. Тож варто дбати про неї вже сьогодні.
