Марії Пилипівні уже 85 років. За цей час вона виховала двох дітей: доньку Катерину і сина Бориса. Зараз вони обоє дорослі люди і живуть кожен своїм життям. Катерині нещодавно було 60 років, а Борі – 56.
Жінка ж сама собі дає раду. Зі всім може легко впоратися самостійно. Тим більше багато років поспіль вона займалася спортом, тож на старості літ пересуватися легше, ніж іншим пенсіонерам.
Щодо Катерини, то її життя не можна назвати вдалим. Розпочалась чорна смуга із розлучення. А відбулося воно вже за декілька місяців після укладення шлюбу. З того часу вона почала випивати і, здавалося, нічого уже не зможе витягти її з цього багна.
Із Борисом все склалося теж не найкращим шляхом. Через проблеми на роботі і в особистому житті він мусив повернутися жити до матері. І це в свої 47 років.
Та об’єднувало брата з сестрою ще й те, що обоє бачили в матері своє спасіння, були впевнені, що ця жінка може все.
Ніхто з них не задумувався, що матуся уже старенька і це їй потрібна турбота, піклування. Та все ж Марія Пилипівна залишалася єдиною годувальницею в сім’ї.
Правильно розпоряджаючись фінансами, жінка навіть змогла зекономити трохи грошей про всяк випадок. Ці гроші були на якийсь непередбачуваний, особливий випадок, тож брати звідти хоч щось було заборонено.
Після чергового отримання пенсії, Марія вирішила покласти частину у свою «заначку». А гроші ці ховала у шафі, в спеціальність шкатулочці.
На наступний день була неділя і вона пішла до церкви, як зазвичай. Ходить туди, аби попросити у Бога здоров’я, бо це чи не єдине, що для неї було по-справжньому цінним.
Прийшовши додому, Марія якось інтуїтивно вирішила перерахувати гроші із скриньки, але коли відкрила її, то виявила, що там порожньо. Жах огорнув стару. Вона закричала так голосно, що донька із дальньої кімнати вмить прибігла, аби побачити, що ж сталося.
– Катю, скажи по правді: це ти взяла гроші?
– Матусю, як ти можеш казати таке? Ні, звичайно. – відповіла донька, а по очах уже можна було зрозуміти, що вона злегка не твереза.
Далі підозра впала на сина. Покликавши його і поставивши конкретне питання, конкретної відповіді почути не вдалося. Лише якісь відмовки. Та згодом Борис зізнався, що кошти все ж таки взяв він.
Марія Пилипівна розплакалася:
– Просто поясни, навіщо ти зробив це? Ти прекрасно знав, що це всі заощадження, що є у мене. Як ми зможемо жити без них? Нас і так всіх годує моя маленька пенсія.
– Та чого бути такими дріб’язковими? Я ж казав, що скоро знайду прекрасну роботу і ми заживемо як багатії, а поки можна позичити у сусідки. Вона ж завжди дає нам у борг, то й зараз проблем не буде.
– Синку, ти ж розумієш, що це звучить як якась нісенітниця. Та все ж я хочу знати, для чого тобі була ця сума?
– Я просто заборгував перед деким. Але я більше не буду цього робити. Ти ж знаєш, що скоро усе буде добре.
Та Марія Пилипівна знала лише те, що Борисові не можна вірити. Особливо у справах, що стосуються грошей. Він часто позичав чималі суми, не думаючи про те, як буде повертати їх. Отак і зараз він запропонував попросити грошей у тої одинокої сусідки, якій нібито «нема куди витрачати ті кошти».
Важко зрозуміти, чим керується людина, яка в такому віці живе за гроші старенької матері і ніде не працює. Здається така ситуація виходить за межі реального, та все цілком реально.
