Ми готувалися до весілля. Мій Дмитро надумав одружуватися. Може, в душі не зовсім був радий такій події, але обставини заставляли. Майбутня невістка була вже на четвертому місяці.
Я теж трохи була незадоволена такою ситуацією. Адже Дмитро щойно захистився. Перед ним відкривалася непогана кар’єра. А от одруження всьому може стати на перешкоді. Однак у голос не висловлювала власного незадоволення. Синові ж видніше. І, зрештою, Оля чекає дитину. Поспішили, звісно, вони з цією справою. Але назад нічого не повернеш.
Я скасувала поїздку в санаторій, куди їздила щорічно. Треба було трохи зекономити гроші і часу було обмаль для приготування.
На моє велике здивування до мене ввечері заглянув син і сказав, щоб я не хвилювалася і їхала відпочивати.
-Як? А весілля? – підвела погляд на нього.
-Весілля не буде! А все решту я беру на себе, – ошелешив мене Дмитро.
-А дитина? Що ви надумали, – не відставала я.
-Усе гаразд, мамо! Коли буде моя, то я цілком беру опікунство на себе, – випалив син.
Я більше ні про що в Дмитра не питала і він кудись пішов. Тим часом набрала номер Олі.
-У вас з Дмитром трапилося щось неприємне? – почала одразу.
-Так, – і далі ридання в трубку.
З Олі я не змогла видобути більше жодного слова.
Син також нічого не хотів розповідати. Лишень проговорився, коли Оля народить, то обов’язково здасть аналіз на визначення ДНК. А там побачить, чи належить йому ця дитина.
Про те, що вони одружаться, вже не йшлося. Я дуже хвилювалася з цього приводу. Адже покидати дівчину, і ще в такому стані, зовсім негоже. Дмитро ніколи не поступав підло. То ж все-таки могло трапитися між ними?
Я не мала права наказувати синові, як йому чинити. Однак проти була, щоб він в період вагітності кинув дівчину, на котрій збирався одружуватися. У серці жевріє надія, що це лишень непорозуміння між молодими людьми, і воно скоро минеться. Бо не хочу, щоб мій син був причетний до негідних вчинків.
