Вадим і Світлана у шлюбі прожили майже тринадцять років. В них підростала донька Оленка та синочок Матвій. Дівчинці було одинадцять, а хлопчику – вісім. Своє житло облаштували, на ноги стали разом. Жили, як звичайна родина: діточки до школи ходили, а Вадим з Світланою – на роботі до вечора. Лише на вихідних могли спокійно побути вдома разом.
Буденність та побут потихеньку затягували, вбивали пристрасть та колись ще таку шалену любов. Одноманітність руйнувала теплі стосунки. Якщо раніше Світлана поспішала додому, до діток, до коханого Вадима, то тепер цього не було. Їй набридло одне й те саме. Хотілося чогось незвичайного, якоїсь ейфорії, свята.
Її бажання здійснилося. Подруга запросила її до ресторану на дівич-вечір. За сусіднім столиком сидів молодий чоловік. Йому було близько тридцяти років. Він цілий вечір пронизував Світлану жагучим поглядом. А наступного ранку зателефонував. Представився Валерієм. Звідки у нього був номер Світлана й гадки не мала.
Валерій виявився дуже настирливим та рішучим. Він цілеспрямовано домагався Світлани. Дізнався, де вона працює, надсилав їй квіти, подарунки, щодня телефонував. Нарешті жінка здалася. Вона пішла на побачення з Валерієм.
Його не цікавило, що Світлана заміжня. Він просто бажав володіти нею, цією загадковою красунею. Вони сиділи у дорогому ресторані, пили вино, говорили. А потім Валерій поїхав її проводжати на таксі. Тільки назвав не її, а свою адресу. Вони зайшли до нього на каву, а під дією вина та пристрасті опинилися у ліжку. Отямилася Світлана, коли на годиннику була друга ночі.
Приїхала додому. Слава Богу, Вадим спав, діти теж. Світлана лягла у іншій кімнаті. Зранку чоловік смажив уже яєчню, коли прокинулася від солодкого сну. Совість мучила її, та вона намагалася не подавати вигляду, що щось сталося. Вадиму сказала, що на роботі корпоратив був.
А далі – роман продовжувався. Світлана зустрічалася з Валерієм мало не щодня. Приходила додому пізно, коли син з донькою вже спали. Вадиму говорила, що на роботі з’явилося чимало нових проєктів, які терміново треба було здати.
Чоловік теж змінився. Став мовчазним, заклопотаним. Поки дружина «працювала», на його плечі звалилися всі домашні турботи. Та й, напевне, він здогадувався, що щось у їхніх стосунках не так. Але Світлана не помічала цього. Їй було ніколи.
Одного разу Валерій повів жінку у торгівельний центр, щоб купити їй на день народження золотий ланцюжок. А Вадим теж був там з дітьми – давно обіцяв їм відвідати центр розваг. Коли поверталися звідти, зустрівся зі Світланою та її коханцем. Вони йшли щасливі, міцно обійнявшись до ювелірного відділу.
Поглядами зустрілися. У Вадима аж у душі щось здригнулося. Він сумно поглянув на Світлану. А Валерій рішуче підійшов до нього та голосно сказав: «Моя вона. Не чекай її вдома».
Вадим нічого не міг сказати у відповідь. Навіть не хотів щось казати. Розвернувся і пішов. Діти пішли мовчки за батьком.
Вдома Світлана збирала валізу. Підійшла до Вадима і промовила:
– Пробач. Ми вже півроку разом. Так не могло далі тривати. Діти з тобою хай будуть. Думаю, з батьком їм буде краще.
Вона пішла. А Вадим сидів з сумним обличчям цілий вечір, дивився в одну точку. Діти плакали.
Валерій зі Світланою прожив декілька місяців. Потім щось змінилося. Він став грубим та дратівливим. Жінка зрозуміла, яку помилку зробила лише тоді, коли він почав на неї руку підіймати. Далі було ще гірше – у Валерія з’явилася коханка. Світлана почала сумувати за турботливим Вадимом, за його ніжними обіймами та допомогою. Він не говорив зайвого – а просто робив вчинки. Хороші вчинки для неї. Він був прекрасним чоловіком та батьком. І хотілось би повернутися, та Вадим твердо заявив, що не пробачить.
