У великій родині мирного життя не чекай. Я народилася останньою і маю ще сестру і брата. Ми давно виросли і тепер допомагаємо усі батькам, за винятком старшої – Лізи. Чомусь у сестри склалася думка, що ми ще і їй повинні відплачувати за те, що нас вибавила
З дитинства за мною і братом Костиком доглядала Ліза. Вона нас годувала, бавила, проводжала до школи, допомагала робити уроки і лаяла за провини. Мати з батьком постійно пропадали на роботі. Сім’я велика, тож треба якось всіх прогодувати. На нас їм часу завжди не вистачало. А от Ліза ніколи не потребувала батьківської любові.
Мама постійно робила їй якісь дрібні подарунки, хвалила за роботу, а коли потрібно було за щось насварити, то ніколи цього не робила. Батько робив те ж саме. І от коли старша сестра вийшла заміж і пішла з батьківського дому, ми з братом думали, що нарешті батьки і нас помітять. Так і було, але помічати нас стали тільки коли була, яка робота, або коли потрібно було за щось покарати.
Так ми й росли. Ліза рідко приїжджала, завжди була заклопотана своїми сімейними справами. У них з чоловіком уже народилося двійко діточок. А коли й випадала можливість приїхати, то весь час вона те і робила, що скаржилася матері на свого чоловіка. Мовляв, він мало заробляє, пізно приходить додому і сестрі самій доводиться давати усьому раду. Матері було сумно слухати, що старша дочка нещаслива, тож частенько допомагала фінансово.
Минуло багато років і ми з Костею теж свого часу вилетіли з-під батьківського крила. Мама з татом постаріли, сили були вже не ті. Костя і я домовилися приїжджати до батьків, щоб допомагати по господарству і на городі. Саджали картоплю, заготовляли сіно на зиму худобі, наймали людину, щоб виорати город. З Костиною дружиною ми допомагали матері робити закрутки на зиму.
А от Ліза хоча б раз свого носа показала. Від нашої пропозиції розділити батьківські турботи відмовилася. Послалася на дітей і роботу, але ж і у нас тепер були сім’ї, була і робота. Та все ж час на рідних ми знаходили.
Останньою краплею стала ситуація, яка відбулася на річницю весілля батьків. Ми з братом організували свято, взявши всі витрати повністю на себе. Братова дружина допомогла мені приготувати страви до святкового столу, бо Ліза як завжди відмовилася. Ми довго вирішили, що подарувати батькам і зійшлися на пральній машині. Купили дорогу, якісну, бо стара в батьків зламалася і мама прала вручну. Як же я здивувалася, коли на кінець святкування до мене підійшла мати й сказала:
-Діти, я дякую вам за подарунок. Але дозвольте відати машинку Лізі. Вона мені давно скаржилася, що стара погано працює, а як же вона, бідненька, з таким чоловіком зможе собі нову придбати?
Я не можу передати словами наскільки ця ситуація мене розгнівила. Все, досить, пора нам всім серйозно поговорити. Наступного ж дня я зібрала всіх у себе вдома і висловила Лізі все, що про неї думаю і брат мене підтримав. Ми твердо сказали, що вона така ж сама дитина батьків, як і ми. Допомагати їм, її обов’язок, як дочки. Вистачить уже жити коштом чужих, вона вже давно не дитина.
Через місяць після цієї розмови, на наш величезний подив, коли на вихідні ми приїхали до батьків, то зустріли там Лізу. Вперше за багато років, сестра приїхала до батьків не канючити гроші, а допомогти. Навезла повно продуктів, купила ліки. Коли побачила нас з братом, кинулася в обійми й подякувала за те, що відкрили їй очі. Здавалося вперше ми почували себе злагодженою родиною. Як же сильно ми тоді помилялися.
Виявляється того дня Ліза приїздила до батьків зовсім не допомогти, а вмовити їх продати власний будинок. Вона збиралася розлучитися з чоловіком і не хотіла повертатися, у свої 46, назад в село жити з батьками. Тож вона придумала план: батьків дім продати, щоб купити собі невеличку квартиру, а самих батьків сплавити й будинок для літніх людей. Про це все мені розповіла племінниця. Добре, що в тій сім’ї хоч в когось була совість.
Реалізувати свій задум сестрі не вдалося. Ми з братом не дозволили їй це зробити й вигнали з батьківського дому. Наша надія, що сестра змінилася, розвіялася, як вранішній туман. Недаремно в народі кажуть: «Горбатого могила виправить».
