Чому Ви обрали шлях волонтерства? – запитали мене одного разу. А й справді, задумалася я.
Раніше я ніколи не надавала цьому важливого значення. Так, я читала різні оголошення і співчувала людям, але близько до серця чужу біду чи безпорадність я ніколи не сприймала.
А можливо просто не хотіла підпускати чужі проблеми надто близько до себе. Мені і моїх вистачало.
Але мій світ перевернувся з ніг на голову чи навпаки після одного випадку.
Я розлучилася з чоловіком і довго страждала. От одного разу я собі встановила додаток із знайомствами і відправилася на побачення.
З Петром ми переписувалися довгий час і домовилися про зустріч в центрі міста.
На вулиці був місяць листопад. Дощ йшов, наче із відра. Нічогісінько не було видно за кілька метрів.
Ми зустрілися в затишному ресторанчику і одразу ж замовили гарячого какао, так як обоє промерзли і змокли.
Ми розговорилися і замовили смачних наїдків. До речі, зараз ми одружені і займаємося волонтерством разом.
Так от, коли Петро відійшов до вбиральні, то я помітила, що у вікно ресторану з жалем в очах заглядає бідолашна жінка. Було зрозуміло, що вона змерзла, змокла і зголодніла.
Люди за іншими столиками відвертали від бідолашної свої погляди. Думаю, що все через те, що вона точно була безхатьком.
От якраз в той момент моє серце сповнилося таким жалем і смутком, якого я ніколи не відчувала раніше.
Я попросила офіціанта загорнути все, що ми замовили у коробочки, щоб взяти з собою і повторила замовлення ще раз, але уже за столик.
Я взяла їжу і винесла її на вулицю. Запросила цю бідолашну повечеряти і запитала чи вона має де переночувати.
Мені було так її шкода, ви навіть собі уявити не можете.
Жінка мені дуже гарно подякувала і сказала, що знайде де їй сховатися від дощу.
Тоді я повернулася за наш столик і розповіла про все Петру.
Ми вирішили, що просто повинні придумати хоч щось для таких безхатьків на зиму. Адже люті морози не так просто витримати на вулиці і ще й будучи абсолютно голодними.
Ми розкинули намет і облаштували в ньому пункт обігріву для людей. Там готували запашний теплий чай і кашу.
Спочатку безхатьки нас обходили і боялися, а потім їх стільки до нас приходило, що ми вже й починали хвилюватися чи впораємося.
За кілька місяців ми отримали дуже велику підтримку від своїх друзів, і просто знайомих людей.
Чимало з них приєдналися до нас і допомагали також.
