**У золотій клітці**
Марійка увійшла до квартири й тихенько почала роздягатися, намагаючись не розбудити матір. Ледь стримала стогін, коли знімала нові туфлі, які натерли їй ноги.
— Чому так рано повернулася? Втекла? Не сподобалося весілля? — У передпокої з’явилася мама.
— А ти чого не спиш? Мене вичікувала? — різко відповіла Марійка.
Мати стиснула губи й пішла до кімнати. Марійка відчула докір сумління. Мама не спала, чекала на неї, хотіла почути новини, а вона нагрубила. Вона зайшла до кімнати, сіла на диван біля мами й обняла її.
— Не підлещуйся. Не хочеш — не розповідай. Я потім довідаюся від матері Оленки.
— Мам, вибач. Я втомилася, ноги натерла. Ресторан розкішний, гостей було з півсотні. Гучно, весело. А Оленка в білій сукні виглядала чарівно. І наречений гарний… — перераховувала Марійка.
— Тоді чому пішла раніше? — перебила її мати.
— Мамо, там усі такі важні, надуті, немов індики. Взагалі — не наші люди. А мені завтра рано вставати.
— Куди ж? Завтра неділя, — здивувалася мама й уважно подивилася на доньку.
— Тим більше. Розповім вранці. Все, йду в душ. — Марійка поцілувала маму в щоку й пішла до своєї кімнати переодягатися.
Вона з огидою скинула свою вишукану сукню, яка поруч із сукнями інших гостей виглядала простою й дешевою. Потім увімкнула душ і ретельно терла спину мочалкою там, де торкалися її руки потного товстуна.
Він запросив Марійку на танець, не слухаючи її відмов. Хіба ж можна було з ним битися? Він міцно притискав її до себе, до свого величезного живота. Вона відчувала на спині його вологі гарячі долоні. Задники туфель болісно врізалися в ноги. Легідь дочекалася кінця танцю.
А потім він підсів до неї за столик і почав підливати вина. Нікому не було до неї діла. Єдиною знайомою на весіллі була її подруга, яка була зайнята гостями та новим чоловіком. Лише пару разів Марійка помітила на собі зацікавлений погляд. Але той чоловік не зробив жодної спроби врятувати її від настирливого залицяльника.
Вона сказала, що їй треба до туалету, і втекла. Біля ресторану взяла таксі й поїхала додому. Ні, вона не хотіла б такого весілля для себе. Все було відрепетировано, як у виставі, де в кожного своя роль. Марійка почувалася лише статистом.
Вона довго не могла заснути. У голові все ще лунала музика, дзвін келихів, тости, сміх… Вона згадала того чоловіка. «Краще б він запросив мене на танець, а не цей жирний кабан. І годі про нього думати», — сказала собі Марійка, перевернулася на бік і незабаром заснула.
Теплий вересень змінився холодним і дощовим жовтнем. Оленка повернулася з весільної подорожі й запросила Марійку до себе в гості, щоб розповісти про враження.
Марійці теж цікаво було побачити, як живуть багаті люди. Але не з порожніми ж руками йти. Після пар вона зайшла до кондитерської й купила улюблені тістечка Оленки. Вона виходила з магазину, коли в дверях натрапила на чоловіка. Він відступив, пропускаючи її.
— Це ви? — раптом сказав він.
Марійка підняла очі й впізнала загадкового чоловіка з весілля подруги. Від несподіванки вона завмерла на місці.
— Виходьте швидше, ми заважаємо, — засміявся він і потягнув Марійку за руку від дверей.
— Ви так раптом зникли з весілля, немов Попелюшка. Я навіть не встиг познайомитися. — Він усміхнувся, демонструючи білі, як сніг, зуби.
— Але я не загубила туфельку, — теж посміхнулася Марійка.
— Ви додому? Давайте я вас підвезу, — запропонував він.
— Ні, я до подруги, нареченої з того весілля. Ви передумали заходити до магазину? — Марійка здивовано підняла брова.
— Я так радий нашій зустрічі, що готовий пожертвувати всіма тістечками світу, — сказав він, помітивши в її руках фірмову коробку. — Ходімо. — Він узяв Марійку під руку й підвів до свого позашляховика.
Раніше вона не їздила в таких великих і комфортних авто, та й у звичайних — нечасто. Він впевнено керував машиною, не запитуючи адреси. Марійка занепокоїлася.
— Я знаю, де живе ваша подруга. Ми з її чоловіком партнери й друзі, — пояснив він, помітивши її насторожений погляд.
Дорогою він розповів, що його звуть Олег, що він розлучений, а ще в нього є лабрадор…
«Заможний, гарний, успішний. І приємний. Усе, як хотіла мама», — подумала Марійка.
— Ти чого так пізно? Я вже почала хвилюватися, — дорікнула мати, коли Марійка повернулася додому.
— До Оленки заїжджала. Ну й живе вона тепер… — на радість матері Марійка детально описувала будинок і засмаглу серед осінньої негоди подругу.
— А як ти туди дісталася? Адже вона тепер у «Панській долині». Так місцеві називали престижний котеджний поселок.Вона почувала, що її серце нарешті знайшло спокій, коли Сашко обійняв її, а малеча весело сміялося під дощем золотого листя.
