Уляна вже давно зрозуміла, що живе за інерцією. Кожного дня одне й те ж саме й так протягом останніх років шести. Відколи її син Єгор одружився та привів у дім невістку, так і зовсім вільного часу не залишилося.
Прокидається Уля раніше від усіх, щоб приготувати сніданок. Делегувати ці обов’язки Анні не хоче, щоб жінка сина не думала ніби свекруха взялася керувати. Якби хотіла, то сама б запропонувала хоча б допомогу. Та де ж там? Поки всі мешканці дому насолоджуються ранковим сном, Уляна стає до плити.
Якби ж то лише сніданок потрібно приготувати. Ще попрасувати костюм чоловікові та сорочку сину. Знову ж таки Анна не вважає за потрібне брати участь і в цьому процесі. За сніданком усі мовчки наминають млинці із варенням, яєчню. Чоловік паралельно читає газету, Єгор дивиться якесь відео, а Анна сидить в соціальних мережах.
Потім усі мовчки розходяться, хто куди, залишивши безлад на столі та немитий посуд. Хоч би хтось один подякував та додумався покласти тарілку до мийки. Де там? Все доводиться робити самій. Виходить Уляна з дому після всіх, бо її робочий день починається о 9. Єдине місце, де вона дійсно може відпочити – це робота. Уляна випусковий редактор у місцевій друкарні. Вона обожнює все, що пов’язане з книгами, збирає вдома власну бібліотеку, хоч чоловік і сварить її за це, бо книги забирають багато місця.
Директор попередив, що на вихідних доведеться попрацювати. Вони поїдуть до іншого міста на презентацію нової книги. Пригадуючи, що на вихідних Уляна зазвичай робить генеральне прибирання, закуповує продукти, закидає прання, розбирає пошту, перевіряє рахунки, то перспектива побувати в іншому місці та відпочити їй подобається.
Назар Мирославович такий галантний. Дивиться в очі, коли ти з ним розмовляєш, ніколи не відволікається на свій телефон. Він так само як і вона, любить читати. Їм є про що поговорити. Час, проведений разом, пролітає вдвічі швидше. Ввечері директор запрошує Улю до ресторану, вона з радістю погоджується. Вони смакують вечерю, п’ють вино, говорять про творчість та улюблені книги. Довелося затриматися допізна, розходитися по різних номерах готелю зовсім не хочеться.
Чоловік робить перший крок та запрошує Уляну у свій номер «на каву». Якби жінка була молодшою на кілька років, то обурилася б та втекла від такої нечуваної пропозиції, але зараз вона інакша. Уляна не пригадує, коли востаннє чоловік водив її до ресторану, розмовляв з нею більш як 5 хвилин про щось звичайне, буденне, слухав її чи намагався порадувати. Вони сплять, як сусіди, кожен на своїй половині ліжка й більше нічого. То чому вона має відмовитися від пропозиції красивого чоловіка, чого вона не повинна погодитися на те, що зробить її щасливою, бодай кілька секунд.
Ніч вони провели разом й Уляна не шкодувала, що зрадила чоловіка. Вранці очікувала прокинутися в порожньому ліжку, але Назар Мирославович був поруч, лежав й дивився на неї. Ранок почався з довгого поцілунку та пропозиції поснідати. Чоловік був прямолінійним, сказав, що вже давно кохає її та запропонував з’їхатися. Так, йому відомо про чоловіка та сина Уляни. Син дорослий, чоловік невіглас. Якби мав розум, то не втратив би такої розкішної жінки. «Уляно за що тобі триматися у шлюбі, який робить тебе нещасною?» – запитав Назар й Уляна не знала, що відповісти, бо він мав рацію.
По поверненню додому жінка змінилася. Вперше вона не прокинулася раніше від усіх, не пішла до плити, щоб приготувати сніданок, не попрасувала костюм чоловіка, не склала їжу йому на роботу. Оминула увагою й сина. Коли усі метушливо збиралися та винуватили маму в тому, що запізнюються, вона спокійно пішла на кухню, заварила собі каву, запарила вівсянку та поснідала на самоті. І знаєте що, їй це сподобалося.
Коли на кухню забіг розлючений чоловік та почав кричати, щоб Уляна зібрала йому сумку на роботу, жінка спокійно підвелася, не прибрала після себе тарілки, а на виході з кімнати поглянула йому у вічі та повідомила, що подає на розлучення. Того ранку вона першою вийшла з кватири та пішла на роботу.
Розлучили їх швидко. Син образився на маму та став на бік тата. Його діло, можливо з часом зрозуміє. Уляна не слухає про що шепочуться люди у неї за спиною, вона не відповідає на телефонні дзвінки своєї матері, яка вважає її божевільною. Жінка вперше за довгий час живе для себе поруч із чоловіком, який не приймає її за хатню робітницю й вважає, що має право бути щасливою, хай навіть через це інші стали нещасними.
