Завжди казали: у мене дар. Для мене ж це було тягарем. Але почнемо зпочатку.
Мене знайшли під дверима дитячого будинку в Києві ще немовлям. Матір покинула мене чому? Може, в неї теж були ці сили? Не знаю. Я виросла без батьків. Вперше мою особливість помітила вихователька Марія Іванівна. Вона розповідала, що під час гри хтось відібрав у мене іграшку.
«Присягаюсь, я бачила, як Тарасик відлетів на килим у кут кімнати, а ти забрала свою іграшку назад» казала вона.
Марія Іванівна була доброю. Вона зрозуміла, що я особлива, і що це може навредити.
«Не хочу, щоб тебе забрали на експерименти», повторювала вона.
Тому вона не лише виховувала мене, а й вчила керувати силами. Я могла пересувати речі й людей, коли сильно злилася. Я відчувала біополе кожного чи він добрий, злий. Ви скажете: це ж чудово! Але мені здавалось, люди теж відчували мою іншість, уникали мене. Жодна сімя не хотіла мене вдочерити. Це боліло. Я, як усі, мріяла про ласку, любов, про теплий дім і справжню маму.
Моя єдина подруга Соня. Її справжнє імя Соломія, але вона просила звати її Сонею. Вона була чудовою. Ми ділили все. Вона знала про мої сили і ніколи не просила їх використати. Я була їй вдячна. Соня вже не сподівалася на сімю їй минуло пятнадцять. Усі знають: таких «дорослих» рідко беруть.
Якось Соня вбігла в кімнату, очі палали. Я відчула потужний потік її енергії.
Що трапилось?!
Алісо!!! Уяви!!! Мене всиновлюють!!! В мене буде сімя!!!
Вона підскочила, обняла за плечі й закрутила мене.
Знайшлися люди! Яка ж я щаслива!!!
Потім вона зупинилася, серйозно глянула на мене.
Не сумуй, обовязково приїжджатимемо! А колись і тобі знайдеться сімя, дружитимемо родинами! Пішли швидше, покажу тобі їх, біля кабінету нашої директорки!
Вона потягла мене.
В дверях, що розчинилися, стояла пара. Чоловік великий, з широкими плечима, гострим підборіддям. Я миттєво відчула їхнє біополе.
Чоловік випромінював силу, жорстокість, злосливу грубість. Жінка страх, сповнений виснажливої порожнечі.
О, Соню! чоловік осяяний посмішкою.
Мене перекосило.
Майже все оформили, завтра заберемо тебе додому.
Соня кинулася його обіймати. В цю мить я відчула ще щось у його енергетиці, ніби бажання не батьківське.
У кімнаті Соня скакала від радості. Я ж сиділа на ліжку, намагаючись зрозуміти. Може, помилилася?
Ну чого ти? Соня сіла поруч. Не журся так! Бачитимемось!
Со ці люди мені не сподобалися. Чоловік якийсь злий.
Соня насупилась.
Годі! Аліска, чому говориш таке? Заздриш? Я стільки чекала! Володимир Васильович людина позитивна! Він обіцяв окрему кімнату!
Со, ти ж знаєш я відчуваю людей!
Алісо, кинь! Кожну пару перевіряють психологи й директорка. Він працює, вона за домом. Усі документи в порядку. Якби він був небезпечний, це б виявили!
Вона різко встала, підійшла до вікна.
Я думала, ти справді за мене радієш, прозвучало плаксиво.
Мені стало соромно. Я обняла її ззаду.
Пробач. Звісно, я радий тобі, подруженько. Мабуть, це моя уява.
Спала я п
І зрозуміла: коли б не цей дар не було б у нас з Іринко тієї мами, що зараз обіймаєм перед сном.
Унікальна істота
