Шкільний урок, або Настенька
Василь Коваль йшов із їдальні. Він уже ступив на перший східці, коли під сходами почув шелест. Заглянувши туди, він побачив Тараска з Андрійком.
— Що ви там робите?
— Нічого. Іди собі, — відмахнувся Тараско.
У цю мить продзвенів дзвінок. Тараско з Андрійком вискочили з-під сходів, щось ховаючи у кишені, і всі троє побігли на другий поверх, перестрибуючи через дві сходинки. У клас увійшли останніми.
Настенька писала на дошці варіанти завдань для контрольної. Хлопці поспішно розсілися по місцях. Василь озирнувся. Однокласники шелестіли, ховаючи під парти підручники, щоб списувати.
Настенька різко обернулася, і клас затих.
— Побачу, хто списує — одразу двійку поставлю, — суворо сказала вона, червоніючи.
Знову повернулася до дошки. Шелест відновився.
Вона викладала у їхній школі всього другий рік після педагогічного інституту. Свою молодість Настя Григорівна приховувала за надуманою суворістю та великими окулярами з простими склами в чорній оправі. Підвищуючи голос, вона завжди червоніла. І дуже подобалася Василеві.
З його легкої руки всі в школі ласкаво кликали її Настенькою. Цього року вона стала класною в седьмому «Б». Хлопці, та й дівчата, часто буяли, зривали уроки. Настенька плуталася, неуспішно закликала клас до порядку. Одного разу Василеві здалося, що ось-ось вона заплаче. Він не витримав, встав і голосно сказанопивши на однокласників:
— Годі вам! Ви з глузду з’їхали? Вона ж для вас старається. Можете не вчитися, якщо не хочете, але не заважайте іншим.
Це було так несподівано, що всі замовкли. Лише Андрійко захихикав і сказав, що Коваль закохався. На нього одразу зашикали. З тих пір клас поводився тихіше.
Настенька дописала завдання й поклала крейду, коли в неї в спину влучило кілька паперових кульок, випущених із трубки, зробленої з ручки. Декілька застрягли у її волоссі.
Настенька з огидою струшувала їх, немов то були бридки павуки. Хтось засміявся. Василь озирнувся на останню парту, де сиділи Тараско з Андрійком. Вони виглядали спокійними, але по хитрим очам Василь зрозумів — стріляли вони. «Ось чим під сходами займалися — готувалися зірвати контрольну».
— Відкривайте зошити, — сказала Настенька дзвінким від напруги голосом.
Учні знову зашелестіли.
— Хто сидить з лівого боку — розв’язує перший варіант, решта — другий. — Настя сіла за вчительський стіл.
Усі втупилися у зошити, а Василь знову глянув на Тараска з Андрійком і показав їм кулак. Нова порція кульок полетіла в бік учительського столу, але влучила лише у дівчат на передніх партах.
— Настя Григорівно, Тараско й Андрійко кидаються! — поскаржилась Оля Голуб.
— Чого одразу ми? Ми нічого не робили! — обурено вигукнув Тараско, підвівшись із місця.
І тут Василь запустив у нього щільно зім’ятим папером.
— Ай! — скрикнув Тараско, прикриваючи щоку. — Ось бачите…
— Ковалю! — голосно сказала Настенька, підвівшись. — Від тебе я такого не очікувала. Щоденник на стіл. Двійка за контрольну! — Настя, червоніючи, сіла й відкрила журнал.
Василь похмуро підійшов до столу й поклав щоденник. Настенька розмашисто написала зауваження. Повертаючи його, сказала, щоб завтра до школи прийшли батьки.
— Як справи у школі? — спитав увечері батько.
— Нормально. Тебе Настенька викликає.
— Що наробив? — спитав батько.
— Нічого, — буркнув Василь.
— Нічого? За нічого не викликають. Розповідай.
— Сьогодні в нас була контрольна з математики. Тараско з Андрійком почали стріляти в Настеньку… у Настю Григорівну, — поправився Василь. — Мені стало її шкода, і я відплатив, кинув у Тараска. Вчителька помітила, поставила двійку й вигнала з уроку.
— Ти хочеш сказати, що постраждав несправедливо?
Василь знизав плечима.
— Треба було одразу відправити тебе до діда, — зі зітханням сказав батько.
— Тату, я справді не винен. Не брешу. Не поїду я до діда, — гаряче заперечив Василь.
— Пізніше вирішимо. — Батько відвернувся до телевізора, і Василь зрозумів: сперечатися марно.
Але до канікул ще два тижні. Василь сподівався, що за цей час щось станеться, батько пом’якшає й змінить рішення.
Наступного дня батько Василя прийшов до школи під час обідньої перерви. У Настеньки було «вікно». Вона сиділа у вчительській й перевіряла зошити з тієї самої злощасної контрольної.
— Добрий день, я Олег Іванович Коваль, — представився він, увійшовши без стуку.
Настенька поправила окуляри, які постійно з’їжджали з переносиці. Батько Коваля, Василя Коваля, був високим, статусним чоловіком років тридцяти п’яти. Його чоловіча краса кидалася в очі, змушуючи жіночі серця битися частіше.
— Настя Григорівна Лисенко,І з того дня почалась нова глава їхнього життя – разом, щасливо, як одна родина.
