Шкільний урок, або Оленка
Юрко Гребенюк ішов із їдальні. Він уже поставив ногу на перший схід сходів, коли почув під ними якийсь шелест. Зазирнувши під сходи, він побачив Богдана й Андрія.
— Що ви тут робите? — запитав хлопець.
— Нічого. Іди собі далі, — відмахнувся Бодько.
У цю мить дзвоник прокричав. Бодько з Андрієм вискочили зі схованки, щось ховаючи в кишені, і всі троє разом пішли на другий поверх, перестрибуючи через східці. До класу зайшли останніми.
Оленка писала на дошці варіанти завдань для контрольної. Однокласники поспішно розсілися за парти. Юрко оглянувся: учні шаруджали підручниками, ховаючи їх у парти, щоб списувати.
Оленка різко обернулася, і клас замовк.
— Побачу, хто списує — відразу двійку поставлю, — суворо сказала вона, червоніючи, і знову повернулася до дошки. Шаріння одразу ж поновилося.
Вона викладала в їхній школі всього другий рік після закінчення педуніверситету. Свою молодість Олена Михайлівна приховувала за навмисною строгістю та великими окулярами з простими складами у чорній оправі. Коли підвищувала голос, завжди червоніла. І дуже подобалася Юркові.
З його легкої руки всі в школі кликали її ласкаво Оленкою. Цього року вона стала класною у сьомому «В». Хлопці, а й дівчата часто бешкетували, сварилися на уроках. Оленка плуталася, безпорадно закликала до порядку. Одного разу Юркові здалося, що ось-ось вона заплаче. Він не витримав, підвівся й гаркнув на однокласників:
— Годі вам! Ви що, з глузду з’їхали? Вона ж для вас старається. Не хочете вчитися — не заважайте іншим!
Це було так несподівано, що всі замовкли. Лише Андрій захихикав і сказав, що Гребенюк закохався. На нього одразу зашикали. З того часу клас поводився тихіше.
Оленка дописала завдання і поклала крейду, коли в неї в спину влучило кілька кульок, випущених із трубки, зробленої з ручки. Декілька застрягли в її волоссі.
Оленка з огидою струшувала їх, наче то були огидні павуки. Хтось засміявся. Юрко озирнувся на останню парту, де сиділи Бодько з Андрієм. Вони вдавали байдужих, але за хитрим поглядом Юрко зрозумів — це вони стріляли. «Ось чим під сходами займалися — готувалися зірвати контрольну».
— Відкрийте зошити, — сказала Оленка дзвінким від напруження голосом.
Учні знову зашаруджали.
— Хто сидить зліва — перший варіант, решта — другий. — Олена сіла за вчительський стіл.
Всі втупилися в зошити, а Юрко знову глянув на Бодька з Андрієм і показав їм кулак. Нова порція кульок полетіла у бік учительського стола, але влучила лише у дівчат на передніх партах.
— Олено Михайлівно, Богданов і Шевченко кидаються! — скаржилася Тетяна Ковальчук.
— Та ми нічого не робили! — обурився Бодько і підвівся зі стільця. І тут Юрко кинув у нього щільним паперовим комком.
— Ой! — скрикнув Бодько, схопившись за щоку. — Ось бачите…
— Гребенюку! — голосно сказала Оленка і встала з-за стола. — Від тебе я цього не чекала. Дай сюди щоденник. Двійка за контрольну! — Червона, як бурак, Оленка знову сіла й відкрила журнал.
Юрко похмуро підійшов до столу і поклав щоденник. Оленка розмашисто написала в ньому зауваження. Повертаючи зошит, сказала, щоб завтра в школу прийшли батьки.
— Як справи в школі? — спитав вечором батько.
— Нормально. Тебе Оленка викликає.
— Що наробив? — батько насупився.
— Нічого.
— Нічого? Не викликають “за нічого”. Розповідай.
— Сьогодні була контрольна з математики. Бодько з Андрієм почали стріляти в Оленку… Олену Михайлівну, — поправився Юрко. — Мені стало її шкода, і я відплатив, кинув у Бодька. Вона помітила, поставила двійку й вигнала з уроку.
— Виходить, страждаєш невинно?
Юрко знизав плечима.
— Треба було одразу відправити тебе до бабусі, — зітхнув батько.
— Тату, я справді ні в чому. Не брешу. Не поїду я до бабусі! — гаряче заперечив хлопець.
— Пізніше вирішимо. — Батько повернувся до телевізора, і Юрко зрозумів: сперечатися безглуздо.
Але до канікул ще два тижні. Він сподівався, що за цей час щось трапиться, батько пом’якшає й змінить рішення.
Наступного дня батько Юрка прийшов у школу під час обідньої перерви. У Оленки було «вікно». Вона сиділа у вчительській й перевіряла зошити з тої злої контрольної.
— Добрий день. Я Михайло Петрович Гребенюк, — представився він, увійшовши без стуку.
Оленка поправила окуляри, які постійно зсувалися з перенісся. Батько Юрка був високим, статним чоловіком років тридцяти п’яти. Його чоловіча краса кидалася в очі, змушуючи жіночі серця битися частіше.
— Олена Михайлівна Снігур, класна керівниця вашого сина, — у свою черЧерез рік вони всі разом переїхали до Києва, де Оленка знайшла роботу в ліцеї, а маленька сестричка Юрка вчилася сміятися під їхніми турботами.
