Усе, що відбувається – на краще Інна Вікторівна – мама Влади, ретельно ліпила доньку за власним зразком, а та слухалася у всьому. Мама вважала себе сильною та успішною жінкою, тому постійно вимагала від дочки точно дотримуватися всіх її настанов. – Влада, – суворо казала Інна Вікторівна, – щоб досягти в житті таких самих результатів, як у мене, ти маєш іти тільки тією дорогою, яку я для тебе обрала, ні кроку вбік. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла і на все життя це запам’ятала? – Так, мамо, – відповідала донька. Влада дуже любила свою маму, тому й намагалася прислухатися до неї, не хотіла засмучувати. А мама прагнула бачити у своїй доньці ідеальну “міс досконалість”. Але чим дорослішою ставала донька, тим менше це вдавалося. Дитина є дитина: Влада з малечку щось бруднила, рвала, падала та щось розбивала. Але у школі навчалася відмінно. Бо знала: якщо отримає трійку — для мами це трагедія. – Влада, сором і ганьба! Як ти могла отримати «трійку»? Ти нас із татом не поважаєш? Не ганьби, і швидко виправляй оцінку. – Добре, мамо, – слухняно казала Влада, інколи намагалася заперечити: – Мамусю, ну це лише одна трійка, випадково… – Неважливо, доню… Ти повинна бути кращою і розумнішою за всіх! Влада хвилювалася, але швидко виправляла трійку на «відмінно». Школу закінчила із золотою медаллю – інакше й бути не могло. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до університету. – Молодець, доню, пишаюся тобою, – одного разу нарешті похвалила мати. – І так далі! В Інни Вікторівни був будівельний бізнес, справа чоловіча, але вона так уміло керувала, що чоловіки-бізнесмени дивувалися її хватці. Вона не сумнівалася, що після університету дочка буде поруч із нею в компанії. Влада ж мріяла вибратися з-під маминого контролю, хотіла вступати до університету в іншому місті, але марно. – Доню, ти повинна бути під моїм наглядом і контролем, – категорично заявила мати. – Про яке інше місто взагалі може йтись? Маємо чудовий університет у Києві, і тут навчання. Влада не могла заперечити. На третьому курсі вона закохалася по-справжньому. До цього зустрічалася з хлопцями, іноді потайки від матері, але серйозних стосунків не було. Гоша — чарівний блондин із блакитними очима — підкорив її серце. Він навчався на паралельному курсі. Влада й надалі вчилася на «відмінно», а йому навчання давалося важко, особливо курсові роботи. Якось він зупинив Владу в університетському коридорі: – Влада, допоможи з курсовою, зовсім завалився! – Гаразд, допоможу, – радо погодилася, бо Гоша їй подобався. Відтоді постійно писала для нього курсові, а він «платив» їй своєю любов’ю й дозволяв любити себе. Зустрічалися, гуляли містом, ходили в кіно й кав’ярні. Інна Вікторівна відчула недобре, запитала в лоб: – Доню, ти закохалася? – Звідки знаєш? – здивувалася та. – На тобі написано. Познайом мене з ним, я маю знати, що це за «птах». Влада запросила Гошу додому, батьки познайомилися. Мати навіть не бурчала. Коли Гоша попрощався й пішов, мати сказала: – Яка там любов, Влада? Хлопець тебе просто використовує, от і все. Глибоким розумом не вирізняється, говорити нема про що. Що ти в ньому знайшла? – Неправда, мамо! – вперше заперечила донька. – Гоша цілеспрямований, начитаний, цікавиться історією. Не всім же бути такими розумниками… І молодий він ще. – Доню, він тобі не пара, – категорично наполягала мати. Влада наважилася проявити характер: – Мамо, вибач, але я все одно буду його кохати, що б ти не казала. Інна Вікторівна здивовано глянула на доньку й махнула рукою. – Колись зрозумієш — твій Гоша звичайна «сіра миша». Влада відстояла свою любов і після університету вийшла за Гошу заміж. Раділа, що мати помилилася. Життя показало: звичайні «трієчники» часто досягають усього швидше, ніж «відмінники». Так сталося й із Гошею – після навчання знайшов престижну роботу, а Влада працювала у матері. У Гоші була власна квартира (батьки подарували ще під час навчання), тож після весілля Влада раділа своїй незалежності. Та рано раділа – працювати все одно взяла її мати. Якось Гоша повідомив: – Владо, мене призначили начальником відділу, щоправда, спершу зі стажуванням, але я докладу всіх зусиль. За три місяці його призначили остаточно. Гоші не подобалося, що дружина з червоним дипломом й досі працює під крилом матері. – Влада, поки працюєш у власної мами, нічого не досягнеш – час братись за своє. Вона тебе «душить», а ти… Ти ж жінка, а не адаптер для маминих вказівок. Владі прикро це чути, але розуміла: в усьому правда. З часом Гоша перестав дорікати, але це не зробило їй легше – він став замкнутим і байдужим. Її це навіть влаштовувало: головне – поруч! Минав час. Одного разу Гоша повідомив: – Я зустрів іншу. Я її кохаю – іду від тебе. Вона, на відміну від тебе, справжня жінка… Вперше в житті Влада не стрималась: закричала, сварилася, розбила тарілку, кидала телефон об стіну, потім розірвала пару сорочок… і заспокоїлася. Чоловік все це вислухав мовчки, лише сказав: – Ось бачиш, у тобі є емоції. Шкода, що я це зрозумів запізно, – і пішов. – Ненавиджу! – прошепотіла Влада, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла. Мамі не сказала нічого – знала, якою буде її реакція. Минав місяць, а може й більше, і Владі вдавалося приховувати розлучення від матері. Але Інна Вікторівна відразу помітила щось недобре. – Влада, що з тобою? Очі згаслі, ходиш сумна, у тебе проблеми з чоловіком? – Які проблеми? У мене немає чоловіка. – О Боже… От і знала: він тебе кинув, так? Коли це сталося? – Ще у квітні. – І мовчала? Влада зітхнула, слухала потік критики на адресу Гоші та себе. – Я тебе попереджала, принаймні не будеш його служницею. Добре, що дітей немає! Раджу надалі слухати мене. Зрозуміла? – Мамо, все, що відбувається – на краще, – несподівано для себе відповіла Влада, підвелась і додала: – Я більше не працюватиму з тобою. Мені досить… Інна Вікторівна залишилася в повному здивуванні. Влада вирішила піти подалі з-під маминої опіки. Йшла містом сама, не знаючи куди, сіла у трамвай, вийшла на своїй зупинці — й одразу впала: нога потрапила у ямку. Сіла, охнула від болю. – Оце мені ще треба було, – подумала. – Що з вами? – підбіг молодий чоловік, який проходив поруч. Допоміг піднятися, Влада стала – нога боліла. – Боляче? – з турботою спитав він. – Дуже, – поморщилась вона. – Хапайтесь за шию, – легко підхопив і доніс до автомобіля. – Їдемо в лікарню, бо може бути перелом… – Я – Женя. А ви? – Влада. У лікарні перелому не знайшли, тільки вивих. Ногу забинтували, проконсультували і відпустили. Женя чекав увесь цей час, домчав до дому. – Дайте номер телефону, – попросив він. – Раптом знадобиться допомога? Влада не відмовила. Назвала номер. Наступного дня Женя зателефонував: – Що вам привезти? Думаю, ніжка ще болить? – Сік і фрукти… і хліба немає, – сказала вона. Десь через годину – дзвінок: Женя з двома великими пакетами. – Ой, навіщо так багато? – А ми зараз будемо святкувати знайомство! Я допоможу чи й сам усе зроблю. Може, одразу на «ти»? Влада розсміялася — їй з Женею було легко і спокійно. Більше старався Женя: накрив стіл, розігрів шашлик, розлив сік. Алкоголю не було – Женя одразу попередив, що не п’є. Вечір минув чудово. Минуло чотири місяці — Влада і Женя одружилися, через рік у них народилася донечка Ксюша. Коли її питали, де знайшла такого хорошого чоловіка, сміялась: – Він мене на дорозі підібрав… Не вірите? Запитайте у нього самі! Дякую за те, що читали, підписувалися й підтримували. Бажаю вам удачі та щастя в житті!

Все, що не робиться на краще

Інна Вікторівна мати Соломії, будувала із доньки своє відображення, і та беззастережно її слухалась. Мама вважала себе сильною й успішною жінкою, тож вимагала від Соломії лише одного неухильного слідування її порадам.

Соломіє, суворо вимовляла Інна Вікторівна, щоб досягти таких же вершин, як я, ти маєш іти лише тим шляхом, який я тобі прокладаю. Жодного кроку вбік. Сподіваюсь, ти це затямила і запамятаєш на все життя?

Так, мамо, слухняно відповідала дочка.

Соломія любила маму, старалася дослухатися до кожного її слова й боялася розчарувати її. Мама ж марила ідеалом бездоганної доньки. Але із кожним роком Соломії це вдавалося усе гірше.

Дитина то дитина, і з малечку Соломія щось бруднила, рвала, падала чи розбивала. Проте навчалася відмінно. Вона знала: якщо принесе трійку це трагедія для її матері.

Соломіє, ганьба! Як ти могла отримати трійку? Ти зовсім не шануєш нас із батьком? Не позор нас, швидко виправляй ситуацію!

Добре, мамо, тихо казала донька, іноді пробувала заперечити. Мамо, це лише одна трійка, випадково

Не обговорюється, доню. Ти повинна бути кращою за всіх!

Соломія переживала, але завжди виправляла оцінки. Школу закінчила із золотою медаллю, інакше не могло й бути. Інна Вікторівна була задоволена, коли донька без труднощів вступила до Київського університету.

Ну що, доню, пишаюсь тобою, якось усміхнулась мама. Продовжуй у тому ж дусі.

У Інни Вікторівни був будівельний бізнес, що вважався справою не для жінки, але вона так впевнено керувала, що навіть чоловіки-директори дивувались її залізному характеру. Вона вже вирішила, що після університету Соломія працюватиме поруч із нею.

Соломії, звісно, кортіло вирватися з-під маминого крила, трохи подихати вільно, мріяла вступити до університету у Львові, але то були марні сподівання.

Доню, ти маєш бути тут, під моїм наглядом! твердо заявляла мама. Навіщо тобі той Львів чи Харків, у нас і в Києві університетів достатньо!

Заперечувати Соломія не могла. На третьому курсі закохалася вперше по-справжньому. Раніше теж іноді пішла на побачення, таємно від матері, але то не було нічого серйозного.

Олег, із відкритою усмішкою, світловолосий і ясноокий, захопив її серце. Він вчився у паралельній групі. Соломія тягла навчання на відмінно, а йому воно давалося важко, особливо не любив курсові роботи. Одного разу перестрів у коридорі:

Соломіє, допоможи з курсовою, я вже заплутався

Гаразд, допоможу, радо погодилась, адже Олег їй дуже подобався.

Відтоді Соломія постійно писала йому курсові, а він «платив» їй своєю любовю, дозволяв себе кохати. Вони зустрічались, гуляли Володимирською гіркою, ходили в кіно й кафе.

Інна Вікторівна почала щось підозрювати:

Доню, закохалася? раптом спитала прямо.

Звідки знаєш? здивувалась та.

На лобі в тебе написано. Познайом мене з ним, мушу знати, хто цей хлопець.

Соломія запросила Олега додому. Батьки зустріли його доброзичливо, навіть Інна Вікторівна не придиралась. Коли хлопець пішов, мама сказала:

Яка закоханість, Соломіє? Він тебе використовує, більше нічого. Ні розуму, ні амбіцій Що ти в ньому знайшла?

Це неправда, мамо, вперше заперечила донька. Олег цілеспрямований, захоплюється історією. Просто ти його пригнічуєш своїм інтелектом.

Доню, він не для тебе, категорично відповіла мама.

Тоді Соломія вирішила відстояти себе:

Мам, вибач, але щоб ти не казала, я все одно буду з Олегом.

Інна Вікторівна сердито зиркнула на доньку.

Побачиш, він нічого не вартий

Та Соломія таки настояла на своєму після закінчення університету вийшла заміж за Олега. Раділа, думаючи, що мама помилилась.

Життя показало: бувалі «середнячки» часто досягають більшого, ніж відмінники. Так сталося й з Олегом: після вишу він швидко знайшов престижну роботу, а Соломія працювала у мами.

У Олега була власна квартира батьки подарували ще під час навчання, тож Соломія раділа, що знову відчула свободу. Але не довго мама влаштувала її до себе у фірму.

Якось Олег прийшов додому й повідомив:

Соломійко, мене призначили начальником відділу, поки на випробувальному терміні. Я постараюся, не підведу!

І справді, за три місяці став постійним керівником. Олегу не подобалося, що дружина з червоним дипломом зависає у тіні мами.

Соломіє, там ти не досягнеш нічого свого. Час вириватися з-під маминого контролю! Ти ж вічно будеш у неї під каблуком? Вона лише тисне на тебе, це не життя!

Було боляче таке чути, однак вона розуміла: він має рацію. З часом Олег припинив її докоряти, але вдома став замкненим, байдужим. Соломію це навіть влаштовувало мовчить і добре. Головне, поруч.

Минув ще рік. Якось Олег повернувся додому й тихо сказав:

Я зустрів іншу. Я її кохаю… Іду від тебе. Вона справжня.

Вперше у житті Соломія не змогла себе стримати. Закричала, лаялася, розтрощила телефон об стіну, порвала декілька сорочок. А потім затихла.

Олег спостерігав спокійно й тільки мовив:

Дивно: у тобі таки є вогонь. Шкода, що дізнався запізно.

Ненавиджу! прошепотіла вона, зібрала речі, винайняла квартиру й пішла.

Інні Вікторівні не сказала нічого вже знала її відповідь. Місяць, а то й більше Соломії вдавалося приховувати від матері своє становище, але мама відразу щось відчула.

Соломіє, що з тобою трапилося? Ходиш, ніби душу відняли Ти з Олегом посварилась?

З чого ти взяла? У мене немає проблем із чоловіком, бо і чоловіка вже нема.

Я так і знала! Він тебе покинув? Коли це трапилось?

Ще у квітні.

І мовчала досі?

Соломія лише тяжко зітхнула. Мама не стрималась вилила купу негативу й на Олега, й на саму дочку:

Я тебе попереджала! Зате не будеш прислуговувати, і добре, що дітей не натворила з ним! Надалі слухайся мене, зрозуміла?

Мамо, все, що не робиться на краще, раптом спокійно відповіла Соломія. Встала й додала: Я більше не працюю у тебе. Досить! вийшла з офісу, залишивши матір у розгубленості.

Вона твердо вирішила виїхати з Києва якнайдалі від мами. Розуміла: залишишся, почнуться нові виховні промови, жодного кроку самостійності.

Вона йшла, не помічаючи нічого навколо. Потім сіла у трамвай, на своїй зупинці вийшла, поспішала на ходу… і спіткнулася. Нога потрапила в яму. Від болю вона присіла і схопилась за неї.

А цього мені ще бракувало, подумала, стискаючи зуби.

Що з вами? підбіг молодий чоловік, адже трамвай уже поїхав. Він допоміг підвестись, Соломія ледве стала на ногу.

Дуже болить? стурбовано запитав він.

Дуже, крізь сльози відповіла вона.

Тримайтесь за мене! він легко підхопив її й доніс до своєї автівки. Треба до лікарні, раптом перелом

Я Женя, а ви як?

Соломія.

У лікарні виявилося: перелому немає, лише вивих. Перемотали щільно, пояснили, що робити далі. Женя чекав її весь цей час і відвіз додому.

Дайте номер, будь ласка, може, знадоблюсь.

Соломія не заперечила й продиктувала. Вже наступного дня Женя зателефонував:

Що вам купити? Думаю, нога ще болить?

Можна сік і трохи фруктів, ще хліба немає, розгублено промовила вона.

За півгодини почулося дзеленчання дзвінка. Женя зайшов із двома великими пакетами.

Ой, навіщо стільки?

А ми з вами відсвяткуємо знайомство якщо не проти? Не переймайтесь, я все допоможу. Давайте на «ти»?

Соломія розсміялася із Женею поруч усе було легко.

Він накрив на стіл, підігрів у мікрохвильовій шашлик, налив сік у бокали. Алкоголю не було Женя відразу попередив, що не вживає нічого міцнішого. Вечір минув чудово.

Через чотири місяці вони одружилися. Ще за рік у них народилася донечка Даринка. Коли подруги питали, де їй пощастило знайти такого класного чоловіка, Соломія тільки сміялась:

Підібрав мене просто на вулиці. Не вірите? Спитайте в нього!

Дякую за вашу підтримку й добрі слова. Щастя вам і затишку у житті!