Ольга прокинулась за кілька хвилин перед дзвінком будильника. Лежала, налаштовуючись на новий день, такий самий, як учора, тиждень, місяць, рік тому. Все йшло рівно в її житті, за встановленим порядком, без сюрпризів.
Хіба що кілька років тому син влаштував їй і чоловікові несподіванку. Вступив до університету й оголосив, що хоче жити окремо. Як вона переживала, відмовляла! Але він погрожував кинути навчання й піти до армії. Що робити? Змирилися, навіть платили за його квартиру. Після закінчення університету син влаштувався на роботу й відмовився від батьківської допомоги.
Ольга обережно встала, щоб не розбудити чоловіка, і пішла на кухню. Незабаром по квартирі поплив аромат свіжозавареного каву, справжнього, не розчинної підробки.
Коли на кухню зайшов чоловік, пахнучи гелем для душу, на столі його чекала чашка з паруючим кавою та тарілка з бутербродами. Омлетів і каш він не визнавав. Мовчки поснідав, так само мовчки покинув кухню.
«Я затримаюся, сьогодні засідання вченої ради», — крикнув він із передпокою.
Ольга вийшла до нього, поправила краватку й комір сорочки, змахнула невидиму пилинку з плеча, ніби нанесла останній, найважливіший мазок на картині. Це був свого роду ритуал, з тією лише різницею, що взимку вона поправляла на ньому шарф, а влітку — краватку. І змахувала невидимий пил з піджака, пальта чи кожуха, залежно від пори року.
Після того, як чоловік пішов, Ольга привела себе до ладу, випила чаю з лимоном і сіла за ноутбук. Вона працювала вдома, перекладала статті та книги з англійської й французької.
Робота йшла легко, книга їй подобалася. Ольга то й дело звірялася зі словниками, підбираючи правильне значення слів. Від роботи її відволік дзвінок телефону.
«Ольго Миколаївно, доброго дня. Це Оксана Дмитрівна з кафедри», — представилася у трубку.
Почувши безколірний голос викладачки з кафедри чоловіка, Ольга миттю уявила високу, плоскогрудОльга дивилася на неї, ніби бачачи вперше, і раптом зрозуміла, що в її житті ще лишається місце для власного щастя.
