З дитинства я звикла, щоб мені підносили все готове на блюдечку. Не знаючи, що таке важка праця та відповідальність, я росла безтурботною та веселою дівчинкою. Що таке проблеми чи негаразди – взагалі не мала уявлення. Найкращі іграшки, найдорожчі літні табори, поїздки за кордон. Дорогі автомобілі та навіть яхта. До свого 18-річчя я побувала у багатьох країнах. Навчання за кордоном у престижному університеті – усе це «солодке» життя мені оплачували батьки.
Закінчивши навчання, вони хотіли, щоб я залишилася жити за кордоном. “Для тебе там відкриються великі перспективи. Не дарма ж ми стільки грошей в тебе вклали” – говорив мені тато, але мене тягнуло додому. З цього приводу я дуже сильно посварилася з рідними, тому тепер вирішила стати самостійною. Усі їхні подарунки я повернула та пішла облаштовувати власне життя з чистого аркуша.
Зі своїм дипломом я з легкістю влаштувалася на роботу у престижну фірму. Моє повсякденне життя суттєве не змінилося. Я продовжувала купувати собі дорогі брендові речі, на вихідні літала на відпочинок в інше місто або країну, вечеряла у дорогих ресторанах.
Пентхаус, який я орендувала знаходився у самому центрі Києва і з нього відкривався просто казковий краєвид на місто. Ввечері, після роботи, я любила налити собі бокал вина та просто насолоджуватися цим видом і своїм життям. Пощастило мені не тільки в плані фінансів. Від природи я була красивою дівчиною, тому від залицяльників не було відбою. Вони перетворили мою квартиру на квіткову оранжерею, але заводити серйозні стосунки я не поспішала.
Поки усі мої подруги одна за одною виходили заміж та ставали матусями, я працювала над собою та розважалася. Власними силами придбали дороге авто, могла дозволити собі купити будь-які коштовності чи новесеньку техніку.
Словом, я була самодостатня дівчина, тому «купити» мене було просто неможливо. Для себе ж вирішила, що заміж вийду лише тоді, коли в моєму шаленому ритмі більше не буде потреби. Звісно, й чоловіка поруч із собою я хотіла бачити успішного та достойного.
Минали роки, ось я уже відсвяткувала свій 30-ий день народження. Якщо раніше такі святкування були в радість і ми відривалися по повній програмі, то тепер навіть не було з ким розділити цей день. Колег, друзів, знайомих у мене було багато, але я не хотіла кликати їх на своє свято, бо знала, що цілий вечір доведеться слухати одне й те ж саме: «Бажаємо тобі знайти нареченого та вийти заміж». Складається враження, що основне покликання жінок – виходити заміж та народжувати дітей. У мене були інші плани на життя. Та про родину я все ж стала задумуватися.
Зовсім скоро у моє життя прийшов Олег. Хлопець був набагато молодшим від мене, але від нього просто віяло впевненістю та харизмою. Він мені сподобався, але коханням я це назвати не могла. Почалися активні залицяння. Кожного дня мені доставляли свіжі квіти, до речі мої улюблені. Кур’єри приносили мені дорогі прикраси. Навіть декілька разів під вікнами моєї квартири виступали музиканти. Мені подобалася така надмірна увага до моєї персони, але було одне «але». Олег був одруженим. Я сказала йому відверто, що не буду заводити з ним стосунки, поки він не розлучиться. Уже через місяць ми почали жити разом.
Ви можете сказати, що я жахлива жінка, адже забрала чоловіка з родини і я з вами погоджуся. Та на той час він мені розповідав, що не щасливий у шлюбі, що його жінка справжній тиран до того ж вона не може народити йому дитини. Він просто шалено хотів мати дітей. Через рік після наших стосунків я дізналася про вагітність.
Усі наші негаразди почалися після народження сина. Олег почав страшно гуляти. Він міг тижнями не з’являтися вдома. Відверто розповідав мені, де і з ким він був. Наші спільні знайомі присилали мені фото чоловіка із різними жінками. Через постійні прогули його вигнали з роботи, а я на той час була у декретній відпустці. Моє колись щасливе життя перетворилося на пекло.
Від чоловіка я звісно пішла та подала на розлучення. На разі живу у своїх батьків, добре, що вони приютили мене та свого онука. Власних заощаджень я не маю. Олег так і продовжує вести розгульний спосіб життя. Я ж все більше задумуюся, що таки правду говорять люди: «На чужому нещасті, своє щастя не побудуєш».
