Моя мама народила мене і десятому класі і нікому не зізналася хто мій батько. У мами було прізвище – Лиса, то ж і мене у свідоцтві про народження записали під маминим прізвищем.
Доки я була маленькою – це мені ніяк не мішало жити.
Коли мені виповнилося п’ять років, моя мама вийшла заміж за тата. Так, цей чоловік мені не рідний батько, але ми любимо один одного як найрідніші батько і донька.
Після заміжжя, мама змінила своє прізвище на татове. А от про мене забула. Хоча тато ніколи не був проти удочерити мене і дати мені своє прізвище.
З першого класу за мною бігали хлопці і дразнилися. Мама ж завжди мене переконувала, що пройде кілька років і все зміниться. Та не так то було.
Чим старшою я ставала, тим зліші і жорстокіші образи чула від своїх однокласників. Через такі цькування у мене й друзів зовсім нема, а ті що є – постійно попадають під роздачу також.
Не розумію, невже моя мама не розуміла цього, хіба вона не думала, що мені буде дивно чому у моїх двох братів інше прізвище. Я ж до сьомого класу не знала, що батько мені не рідний, коли від моїх запитань діватись було нікуди – мама розповіла мені правду.
А тато сказав, що він ніколи не був проти того, щоб я носила його прізвище. От зараз, коли я закінчуватиму школу і отримаю атестат – мені б дуже не хотілося бачити там мамине прізвище – Лиса. Маю мрію, щоб там писало татове – Войціховська.
Вже впродовж кількох тижнів виношую в собі ідею поговорити із батьками про те, щоб вони дозволили і допомогли мені змінити прізвище. Адже, якщо це не зробити саме зараз – такі насмішки будуть супроводжувати мене і в інституті. А туди я поступлю через півтори року, то ж часу у мене залишилося обмаль.
