Свого сина народила завдяки кесаревому розтину. Він був доволі великим , важив 4200. Природнім шляхом ніяк не могла розродитися.
І ось лежу порізана. Малого після огляду привезли в маленькому ліжечку до мене в палату. Я не знаю навіть з якої сторони до нього підійти, не те що перепеленати, нагодувати, помити, протерти камфорою між пальчиками і складочками й таке інше.
Ще й треба час від часу повертатися, щоб часом спайок не було. Шов болить при русі. Але терплю.
Зайшов педіатр. Оглянув мої болючі груди і сказав, що нічого, що кесарів розтин, молоко до вечора прибуде. Наказав прикладати дитину до грудей.
Роблю так, як наказав лікар. Прикладаю малого до грудей. Він плямкає губами, хапається за сосок і наче смокче.
За такими процедурами минуло кілька годин. Може, й справді дитині достатньо молозива в перші миті після народження, як казав лікар. Правда, я не зауважила, щоб щось виділялося з моїх грудей. Молоко також не прибувало.
Малий до вечора став неспокійним. Медсестра, яка прийшла робити укол, порадила переодягнути дитину і прикласти до грудей. Попросила її допомогти, бо мені це треба робити вперше. Не знаю навіть з чого починати. Вона сказала, що дуже зайнята, щоб я повчилася сама.
Боязко взяла дитину. Відчула біль в місці шва. Але треба розраховувати лиш на себе. Розпеленала, незграбно, але все-таки зуміла поміняти памперс. Запеленала абияк – з першого разу мені не вдалося зробити так акуратно, як було до цього.
Малий сплакнув. Приклала до грудей – він заспокоївся. Але молока досі не було.
Десь посеред ночі дитина почала знову плакати. Мої все-таки пусті груди його вже не задовольняли. Він вимагав їсти.
Вийшла в коридор і гукнула чергову медсестру. Вона нічого іншого не порадила, як прикладання до грудей.
-Та скільки можна смоктати пусті груди – дитина хоче їсти. Він он який здоровий, – врешті не втрималася я.
Жінка вийшла з палати, так нічого мені слушного не порадивши.
Малий здрімнув поряд зі мною. Я була вкрай виснаженою, тому боялася, щоб у сні не задушила його ненароком, і проганяла сон.
За годину син знову проснувся і показав справжній чоловічий голос.
«Так, з цим треба щось робити», – вирішила я.
Через напруження і безсонну ніч була вкрай виснажена.
Зранку під час огляду лікарі все-таки не дозволяли мені годувати дитину сумішами. Наказали чекати молока в грудях.
А малий постійно кричав. Тепер мене вже почав дратувати і крик дитини. Мені треба було хоч кілька годин нормально поспати.
Пішла до медсестри і попросила допомогти. Вона заглянула до мене і сказала, що малому, мабуть, гаряче – треба його охолодити під холодною водою.
Я була в шоці від її поради. Досі не можу забути цього. Дитина кричала, як навіжена. Малий довго не міг заспокоїтися. Я носила його на руках, а він постійно кричав. Я ледве трималася на ногах після по суті двох безсонних ночей.
Усім було байдуже до мене, до моїх проблем, до крику, що роздирав моє серце.
Мені здавалося, що я скоро зійду з розуму від цього усього. Я вже не думала про свій біль. Мені не хотілося ні їсти, ні пити. Звідки ж могло прибути в мене молоко. Ніхто не цікавився моїм станом.
Медсестри вдавали, що сильно заклопотані власними справами.
Через дві доби я все-таки наполягла на догодовуванні. І мені дозволили дати малому поїсти з пляшечки.
І надумані коліки одразу пройшли, і температура в кімнаті стала нормальна – малий солодко засопів у своєму ліжечку. Я полегшено зітхнула і також пішла спати.
Не вірю, що медичні працівники не догадувалися, що дитина плаче від голоду. І врешті, хіба це нормально не надати породіллі хоч якусь допомогу у перші дні після пологів, тим паче перших?
