Олександр не поспішав додому. Він зайшов у дитячий садочок, забрав донечку, і вони пішли гуляти парком. Сьогодні гарна погода, приємно ходити по опалому листю. Кіра бігала між дерев, голосно сміялася. Як добре, коли донечка весела. Ось прийдуть додому і почнеться. Навіть згадувати не хочеться, що їх чекає. Це вже кожен день. Маленька Кіра просить тата, щоб піти далеко, далеко і не бачити більше маму.
Колись Олександр закохався в красиву дівчину. Те, що в неї поганий характер він дізнався потім, після весілля, коли Вікторія була вже вагітна. Постійні сварки не припинялися. Чоловік списував те на вагітність. Гормони грають, тому терпів. Намагався не сваритися. Але йому і не потрібно нічого робити, дружина завжди знаходила причину. Хотілося забігти кудись якомога далі, щоб не бачити її злого обличчя і не чути писклявого голосу.
Після народження Кіри, Вікторія не стала спокійніша. Тільки Олександр на поріг, як знову крики, биття тарілок. Не звертала уваги й на те, спить донька, чи гуляє. Кірі три з половиною роки. Стільки терпить чоловік навіжену дружину. Та останнім часом Кіра почала заїкатися. Пішов з нею до лікаря. Той рекомендував змінити обстановку. Щоб дівчинка не отримувала стресу. Олександр задумався, куди піти? Адже квартира дружини, в нього немає нічого, лише на квартиру.
Увечері, коли прийшов додому з донькою, та сама картина. Вікторія з пляшкою в руці вже чекає на них. Та цього разу чоловік не став слухати. Він швидко скидав у валізу речі Кіри та свої та пішов на вулицю. Дівчинка гралася біля будинку. Він взяв її за руку і вони пішли. Зателефонував своєму другові, який живе неподалік. Той з радістю відповів, що чекає їх. Нехай живуть, поки знайдуть квартиру, вони з дружиною не проти.
Прожили в друга тиждень, поки знайшов квартиру в іншому кінці міста. Там і в дитячий садочок перевелися. Подав на розлучення. Вікторія і на суді себе показала. Та то все в минулому. Наразі вони з Кірою щасливі. Вдома в них тиша і спокій, аж незвично. По сусідству з ними живуть пенсіонери, чоловік і дружина. Вони часто допомагають Олександру, подивляться за Кірою, коли йому кудись потрібно. Як виявилося, в них немає дітей, і родичів немає. Тому вважають Олександра за свого сина.
Запропонували перейти жити до них у квартиру, щоб не платити за найману. А в них місця вистачає, трикімнатна. Чоловік погодився. Так і живуть в мирі та злагоді. Кіра перестала боятися кожного стуку. Вона росте, вже не згадує, що було колись. Наразі в неї є бабуся та дідусь, які дуже люблять дівчинку. Одного разу Олексій Петрович шепнув Олександру, що заповіт склав на користь його. Адже вони вважають його за сина.
