Моя сусідка Ольга Іванівна частенько любила заходити в гості на чашечку чаю. Насправді пенсіонерці було самотньо у своїй великій трикімнатній квартирі й вона просто хотіла з кимось поговорити. Я переїхала у квартиру по сусідству й теж не була проти компанії. Одного разу Ольга Іванівна поділилася зі мною своєю життєвою історією. Мабуть, старенька хотіла почути від мене удобрення її вчинку.
Ще у молодості Ользі з чоловіком вдалося купити власне житло. На весілля багато подарували, свої заощадження вклали й батьки допомогли. Так вони почали своє життя у власній квартирі. Через рік у них народилася донечка Іванка. Жінка просто душі не чаяла у своїй дитині. Весь свій вільний час приділяла донечці, тому й не одразу помітила, як чоловік віддалився від неї.
Через рік після народження Іванки він зізнався, що має коханку. Зібрав свої речі та пішов з дому. Відтоді вона його не бачила. Добре хоч мав совість й залишив квартиру їм. Іванка росла жвавою та активною. Дуже любила спілкуватися та заводити нові знайомства. Вона була гарна собою й мала багато залицяльників. Тому матір зовсім не здивувалася, коли у 18 років до Іванни прийшли свататися.
Зять Андрій Ользі Іванівні не сподобався одразу. Він показався надто егоїстичним, та й великого кохання між ними жінка не помітила. Чому це раптом вони захотіли одружитися, для неї було загадкою. Пізніше все стало зрозуміло, адже Іванна зізналася, що вагітна.
Весілля вони робити не захотіли, просто розписалися й пішли жити на орендовану квартиру, бо Андрій жити коло тещі не захотів. «Не прийнято здоровому мужику жити коло тещі!». Ольга Іванівна навіть зраділа, що не доведеться жити в одному домі із цим неприємним чоловіком.
Через рік у молодят народився хлопчик. Новоспечена бабуся була дуже рада цій новині. Одразу поїхала провідати своїх, але у лікарні зять не пустив її у палату. Сказав, щоб вона поверталася додому. Онучку вона змогла побачити аж під час хрестин.
-Спочатку я дуже переживала, що мої відносини із зятем не склалися. Зі своєї сторони я робила усе можливе, щоб бути хорошою тещею. Не влазила у їхню родину, не намовляла доньку проти нього, жодного кривого слова проти нього не сказала. Я говорила про цю ситуацію з Іванною. Вона мене заспокоювала та пояснювала, що Андрій просто не любить спілкувати. Йому важко знаходити спільну мову із чужими людьми.
Та хіба ж я чужа людина? Відколи він одружився з моєю дитиною, ми стали ріднею й ставлення мало б бути відповідне. Я дуже сумнівалася, що він так само спілкувався й ставився до своєї рідні. Побути приязним декілька годин нашого спілкування не важко, було б бажання. Зять відверто показував своє презирство та ненависть до мене.
-Щоб прийти побути з онучкою потрібно було вичікувати, коли зять поїде на роботу. Це було вкрай рідко, бо останнім часом він ніде надовго не затримувався. Через це ми дуже рідко бачимося. Дитина мене навіть не впізнає.
Батьки зятя мешкають далеко від міста у селі. Тому дітей вони взагалі не провідують. Іванна розповідала, що її свекор та свекруха хотіли онука, коли почули, що буде дівчина перестали цікавитися дитиною. Виходить, що дитина росте без дідуся й бабусь з обох сторін.
Зараз у них розпочався важкий період у житті. Андрій не може влаштуватися на постійну роботу. Іванна сидить у декретній відпустці. На дитину потрібні гроші. Крім того, вони орендують чужу квартиру й уже прострочили виплати за два місяці. Якщо вони за цей тиждень не знайдуть грошей, то їх просто виселять. Ясна річ, що за такий короткий термін грошей вони не знайдуть. Тому Івана прийшла до мене просити допомоги.
-Уявляєш, вони стільки років жили без моєї участі. Не кликали до себе в гості, не давали бачитися з онучкою. Якщо я їх запрошувала до себе, то приходила лише Іванна, то хамло навіть поріг мого дому не хотіло переступати, а тут я маю їм допомогти!
-І що ви відповіли своїй дочці?
-У мене була лише одна пропозиція: нехай вона з онучкою переїжджають жити до мене, а зятя навіть на поріг не пущу. Нехай їде у село до своїх батьків!
-Чого ж ви така категорична. Вашій дитині допомога потрібна, вона ж не відповідає за вчинки свого чоловіка.
-От дочці я і хочу допомогти. Їй без Андрія навіть краще буде. Може поживе тут біля мене у цілковитій свободі та зрозуміє з яким монстром живе.
