Уявна подруга
Біля Софійки вже третій день товпилися учні з усієї школи. Дівчина отримала славу на всю гімназію як справжня провидиця й психолог. Кожен хотів урвати частинку її мудрості. Перехоплювали її біля вбиральні, підсідали за обіднім столом у їдальні, приносили їй цукерки, зошити з домашніми завданнями й інші дрібні подарунки, від яких вона чомусь вперто відмовлялася.
Мені Тарас із 5-Б подобається. Як думаєш, у нас сімя складеться? мрійливо питала однокласниця Оленка.
Не раджу. Тарас той тільки з вигляду порядний, а насправді в носі колупається й потайки їсть козячки. Голодною точно не залишишся, але радіти не доведеться. Так і житиме, придивляючись до власних пальців, байдужно відповіла Софійка, відкушуючи пряника й сьорбаючи чай.
Ой, гидота яка! А Ілля? Він відмінник, на бандурі грати вчиться, захоплено усміхнулась Оленка.
Ілля той знущається над котами. Привяже до хвоста консервну банку й ганяє по двору. Жорстоким виросте, а ще згодом випивати почне.
Чому ти так кажеш?
А ти бачила колись тверезих музикантів на бандурі? Та й тобі зарано про хлопців думати краще математику підтягни й нігті не гризи, бо ще глисти заведуться.
У мене друзів немає. Всі мене товстуном обзивають і нікуди не кличуть, Павлик із 4-В відштовхнув Оленку так, що та ковзнула аж на інший край лавки.
У середу починається набір у секцію боротьби. Заяву несеш у кабінет фізрука. Схуднути, може, й не схуднеш, але дражнити більше не стануть. І ти, до речі, свою майбутню дружину більше так не штовхай.
Софійка встала й понесла піднос до мийки.
Софій, як думаєш, мені на права цього року йти чи ще зачекати? ненароком спитала вчителька географії біля мийки.
Оксано Володимирівно, на права йти варто, якщо маєш машину. А в тебе батькова «девятка». Є відчутна різниця?
Напевно, так
Софійка зітхнула і, миючи руки, додала:
Продайте бідолаху, купіть велосипед і шорти за два місяці вас самі на роботу возитимуть. А взагалі, краще візьміть іпотеку відсоткові ставки зараз сметанні, а з батьками в тридцять пять, самі знаєте, не комільфо. Це я вам, як знаюча людина, кажу.
Під здивованими поглядами вчителів Софійка понесла себе до класу на трудове навчання.
За сорок хвилин, поки інші однокласниці знайомилися з лінійкою кравчині й учились вставляти голку у машинку, Софійка встигла заштопати домашні штани, ушити спідницю й звязати гачком пару шкарпеток. Їх вона подарувала вчительці праці, сказавши, що вагітним важливо тримати ноги в теплі. Вчителька вмить попросилася з уроків і полетіла в аптеку за тестом. На наступний день увесь клас ласував шоколадним тортом, яким учителька подякувала Софійці.
Дома Софійка поводилася не менш дивно. Насварила маму за покупний фарш, сама наліпила вареників. Увечері, замість Тік-Току, сіла читати «Трьох мушкетерів» та періодично з кимось перешіптувалась. Тато зиркав на неї з-за компютера, а Софійка докоряла йому, що він сутулиться й краще б килим вибив замість шукати невідомо що в інтернеті.
По школі поповзли чутки, учителі забили тривогу й викликали психолога. Прямо посеред занять скликали педраду і директора сюди, і завуча.
Софійко, дорога, тебе в школі ображають? почав лікар у модних окулярах і підозрілої борідці.
Мене ображає те, що на гімназію з бюджету виділили кілька мільйонів гривень, а нам у спортзал купили тільки старого козла і два метри мотузки.
Усі перезирнулися на директора, який раптом пішов на нараду через відчинене вікно.
З тобою хто-небудь дружить?
Дружба це річ абстрактна, нудьгуючи, відповідала Софійка, крутячись за кісками. Сьогодні ви разом у класі в квача граєте, а завтра твоя подруга миє посуд на твоїй кухні, а ти декларації розбираєш.
Які декларації? Який посуд? Хто тобі таке розповів?
Моя подруга.
От і воно! Можеш запросити її сюди?
Вона вже тут, спокійно відповіла дівчина. Тиша зависла в повітрі.
Ми її не бачимо. Як її звати?
Раїса Павлівна.
Ой лишенько, скільки ж їй років?
Сімдесят.
Що вона тобі каже?
Що зуби треба чистити від ясен, що собака у дворі не зла вона налякана й голодна, що рідних не можна забувати. А ще що вам уже пять років неправильно майновий податок рахують: треба звернутися до БТІ і перепровести розрахунок по ринковій вартості, бо вам по кадастровій обрахували.
Психолог все записав, а останнє виділив двічі.
В кінці по радіо-дзвінку викликали батьків із роботи.
Зачекайте! закричав батько у слухавку, ледве впізнаючи голос дитини. Так мою маму звали! Вона ж померла десять років тому
Кімнату наповнили зітхання й молитви.
Отож, десять років минуло, а ніхто й не приходив. Все буряном заросло, огорожа перекосилася, тихо дорікнула Софійка.
Та я хотів якось усе ніколи, пробелькотів тато в телефон.
Сеанс завершився.
Наступного дня уся родина вирушила на кладовище. Софійка ніколи не бачила бабусю, лише по клаптиках памятала зі скупих батькових розповідей. Могилу знайшли не відразу мраморне поле розрослося на місці колишнього соснового бору.
Дівчина привезла букет жовтих тюльпанів і поставила у розрізану пластикову пляшку. Батько підвів огорожу, мати виполола траву.
Тату, бабуся каже, що ти добра людина, але вже зовсім загруз у роботі та інтернеті і навіть на мене часу бракує.
Батько почервонів, лише кивнув у відповідь.
Скажи їй, що ми обіцяємо зміни, він гладив доньку по голові та протер вицвілу світлину на могилі.
Тепер вона спокійна і більше не приходитиме, хоча я за нею дуже сумуватиму. Вона добра, весела і страшенно мудра.
Це правда. Бабуся всіх як відкриту книжку бачила. Вона ще щось передає?
Передає. Каже, твоя огіркова дієта маячня, краще займайся спортом. Щодо валютного рахунку відкривати його було дурістю, треба все прораховувати заздалегідь. А ще про дешевий бетон для фундаменту під банюБатько посміхнувся крізь сльози десь між тими словами ожило щось важливе, забуте й тепле. Мама всміхнулася теж: їй хотілося повірити, що невидимі звязки рода сильніші часу.
Втрьох повільно рушили між нагрітими сонцем памятниками вже без важкості, з відчуттям, ніби на одне небо стало ясніше. Софійка йшла попереду, прислухаючись до легкого вітерцю, що тепер шепотів їй не чиїсь таємниці, а просто обіймав мовчазною вдячністю.
Дорогі до школи невдовзі змінилися. Учні пошепки цікавились, чи лишилася у Софійки ще хтось уявний чи ні поруч, але вона тільки загадково усміхалася. Відтоді в її очах світилася тиха радість: домівка, де усі говорять щиро; родина, що знайшла час для обіймів і розмов; і память, яка завжди поруч, варто лише відкрити серце навстіж.
А вечорами разом ліпили вареники іноді смішні, не надто однакові, іноді ідеальні. Софійка сміялася: тепер у неї було дві подруги одна зовсім справжня й поруч, інша у дрібних житейських порадах, у мудрих снах і дзвінкому дитячому сміху, що лунає там, де люди памятають одне одного й ніколи не губляться на своїй дорозі.
І коли хтось питав, з ким вона радиться, Софійка відповідала просто:
З любовю. А її, знаєте, не так вже й мало якщо добре придивитися.
