Я народилася й виросла у мальовничому українському селі. Ми з батьками жили разом із бабусею й дідусем по татовій лінії. Бабці не стало, коли я була ще маленькою. Дідусь з того часу завжди був зажуреним й згадував про свою дружину кожного вечора перед тим, як родина сідала за стіл вечеряти. Це була наша своєрідна сімейна традиція.
Ми жили у будинку, а дідусь у літній кухні. Там були пічка, ліжко, обідній стіл. Хоча вечеряли ми разом у домі. Всі спогади мого дитинства пов’язані з дідусем Василем. Він навчив мене підмітати у домі, прибирати після себе, співати пісень, ходити на рибу, робити найсмачніше малинове варення на зиму. Особливо я любила тихі осінні вечори, коли дідусь розтоплював пічку, ми сідали біля вогнища й він розповідав мені про своє молоде життя.
Моє дитинство закінчилося рано й несподівано. Пам’ятаю того вечора дід погано себе почував й ми вперше за останні роки сіли вечеряти без нього. Їжа видалася мені не смачною, а вечір повністю зіпсованим. Мені дуже не вистачало за столом дідуся та його спогадів про бабцю. Коли всі повечеряли тато попросив мене піти до своєї кімнати, бо їм з мамою потрібно серйозно поговорити.
Таким злим та грубим я бачила батька вперше, тому вирішила підслухати розмову.
-Валю, я хочу з тобою розлучитися. Я вже багато років не почуваю до тебе нічого. Хочу бути чесним, у мене з’явилася інша і я збираюся привести її у цей дім. Щоб уникнути скандалу ти мусиш піти завтра вранці.
Мене вразили й боляче вдарили слова тата. Він виганяє маму з дому, заради іншої жінки. Виявляється усі ці роки ми жили в брехні й зраді. Мамі було ще гірше. Вперше за все своє життя я бачила мамині сльози. Вона кинулася до моєї кімнати збирати наші речі.
Довго не думаючи, я побігла до дідуся розказати всю правду.
Коли дід Василь зайшов до хати, мама уже стояла біля дверей із сумкою в руках. Він рішуче забрав речі з рук мами й сказав:
-Валю, це твій дім й дім моєї онучки.
А потім звернувся до тата:
-Забирай свої пожитки й вимітайся звідси, щоб духу твого тут не було!
-Е ні! Так діло не піде. В цьому домі житиму я й моя нова дружина. Якщо ти такий благородний, то можеш йти разом із ними – злісно відмовив батько.
Після цих слів дід зробився таким розлюченим, що вмить опинився біля тата, схопив його за барки й викинув з дому, зачинивши за ним двері.
-Валентино, ти знаєш, що я прийняв та полюбив тебе як власну дитину. З цього дня у мене немає більше сина, є тільки ти й Машенька. Я обіцяю допомагати й підтримувати вас усім чим зможу.
Після того вечора батька я більше ніколи не бачила. У селі люди говорили, що він виїхав зі своєю коханкою до міста.
На цьому наше життя не закінчилося. Сказати, що я росла без батька у мене язик не повернеться, тому що дідусь повністю мені його замінив. Я знала, що дід Вася любить мене з мамою, але це не заважало йому завантажувати нас роботою.
Я чітко знала свої обов’язки й покарання, які на мене чекатимуть у разі їх не виконання.
Коли мені виповнилося 18 років, ми з друзями надумали поїхати на відпочинок. Оскільки я вже доросла, то не бачила потреби питати дозволу на поїздку. Мовчки стала збирати речі. Це побачив дід.
-Дарма витрачала час, юна леді, ти нікуди не поїдеш – він сказав це таким голосом, що мене млість вдарила. Я залишилася вдома
Наступного ранку до мене зателефонувала подруга й розповіла, що літак яким ми мали летіти розбився. Дідусь врятував мені життя.
Діда не стало весною. Я давно виросла, одружилася, народила сина, але мені досі його не вистачає.
