Віктору п’ятнадцять років. Вони з татом сидять на кухні за столом. Сидять мовчки. А що говорити. Вчора мама пішла від них. Залишила на столі аркуш паперу, на якому написала, що їй все набридло, і що хоче поміняти своє життя на краще. Віктор не розумів, що набридло, і як це поміняти. Він завжди вважав, що вони живуть добре. Що не подобалося мамі? Це питання завжди в його голові. Ось тільки відповіді ніхто не може дати.
Після того як мама пішла, тато неначе зменшився. Вже не горять його очі веселими іскорками. Не чує сміху із його уст. Взагалі, тата неначе підмінили. Через два тижні після того, як пішла мама, тато прийшов додому випивши. Потім іще, іще. На роботі пообіцяли звільнити, якщо не візьме себе в руки. А тато все більше розклеювався. Не звертав уваги на сина, який намагається підтримувати тата. І якщо його звільнять, за що жити будуть.
Умовляння сина нарешті допомогли. Григорій неначе проснувся. Дійсно, він не один залишився. Віктору лише п’ятнадцять, до школи готуватися потрібно, речі купувати, а він розклеївся. Достатньо. Від тих пір чоловік із сином жили тихенько. Віктор розповідав тату свої пригоди в школі, питав поради. Незчулися, як вже студент інституту. В цей час тато захворів. Лікарі тільки руками розводять. На лікування потрібно великі гроші, а де їх узяти.
Віктор вирішив кинути інститут, знайти роботу. Але тато умовив не робити того. Тих грошей, що буде заробляти все одно не вистачить для лікування, а коли кине інститут, то надалі і професії не буде, щоб заробляти. Віктор не кинув навчання, але роботу знайшов. Тяжко йому справлятися. Вдень навчання, потім у лікарню до тата, увечері робота до півночі. І так кожен день. Віктор не жаліється. Йому лише б тато одужав.
Так минуло найтяжчих чотири роки. Григорій потроху став на ноги, але працювати вже не зможе. Та Віктор радий, що тато залишився живий. Скоро в нього буде гарна робота, тоді в них все буде добре. Григорій кивав головою, а в душі гордився своїм сином. Минуло шість років, як їх кинула мама. Одного разу вона зателефонувала до Віктора. Просила вибачення, говорила, що в Віктора є молодша сестра, щоб він знав про те. Ще говорила, що хоче його бачити, познайомити зі своєю сім’єю.
Віктор кинув слухавку. Про яку сім’ю вона говорить? Кинула їх із татом, а тепер якусь сім’ю хоче нав’язати Віктору. Йому те не потрібно. Він чекав від неї підтримки, коли важко було, коли тато хворів. Наразі без неї добре справляються.
Роки йшли. Григорій слабнув з кожним днем. Помер тихо, уві сні. Через рік Віктор одружився. В шлюбі щасливий, мають двох синів. Коли йому виповнилося сорок п’ять років. В день народження пролунав дзвінок телефона. В слухавку жіночий голос говорив:
– Прости сину, прости.
– Я тебе давно простив. – Відключився.
Не став питати чому телефонувала. Не привітала з днем народження, а відразу прости. Давно Віктор не тримає на неї зла. Від того і живе легко.
