Чоловічі посиденьки на риболовлі. Звісно, не без міцного напою в міру. Звуки ранкових цвіркунів, тріскіт багаття. Чоловічі розмови та свіже повітря. Оп, і риба попалась на гачок. Час варити уху.
Сергій щосуботи ще з ночі їде з друзями на риболовлю. Це їхня маленька традиція. Всі то діло люблять, а так і час разом проведуть, і риби наловлять. От тільки далеко не завжди Сергій привозив рибу додому. Хоча це навіть добре, бо ж його дружині, Яні, було набагато легше, що робити немає. Бо ж чистити доводилось саме їй.
Цього разу зловили небагато, тому вистачило лише на уху для чоловіків. На багатті підсмажились сосиски та довірилась уха. Сонце виглянуло з-за горизонту, освічуючи берег річки, на якому відпочивали чоловіки.
Добре посидівши та трохи протревезівший, приїхав Сергій додому. Дорога недалека, але старався чоловік їхати поволі, навіть нижче дозволеного в половину. Все ж, нещодавно відпочивав.
В думках було тільки одне — приїхати та поїсти смачної вечері, яку приготувала Яна. Зайти в теплий, чистий дім, де його завжди радо вітає дружина. А потім, повечерявши, нарешті лягти на диван та й відпочивати. Новини треба подивитись, якісь шоу та й так до самого сну.
Та коли Сергій нарешті переступив поріг власної квартири, то замість зустрічі дружини почув тишу. Так не буває. Світло всюди вимкнуте. Лише у вітальні увімкнутий торшер, що слабко освітлював невеличкий клаптик кімнати.
На дивані лежала Яна із заплющеними очима. Ніби спала, або, радше, дрімала. Сергій вже був незадоволений, що його не зустріли. Але таки пішов глянути на кухню, що на вечерю приготувала Яна.
В холодильнику порожню. Ні одної каструлі, чи пательні з їжею. На плиті те саме. Це ще більше розлютило Сергія, тому він полетів до вітальні та почав кричати на Яну, чого це вона не приготувала йому вечерю.
– Я приїхав, втомлений, голодний, хотів нарешті повечеряти та відпочити, а ти тут, бачте, розвалилась на моєму дивані! Ще й їсти нічого не приготувала! Ти мені скажи, за яким чортом мені знадобилась тоді дружина, яка не може вечерю приготувати?!
– Сергію, будь ласка, приготуй собі сам щось, якщо не важко… — Ледве промовила втомлена Яна. Її дико болить голова, але замість тиші, яку вона так бажала, отримала скарги і крики.
Сергій розлютився не на жарт і став горланити як різаний вепр. Що він тільки не наговорив Яні, що тільки не на плів. Вже і про розлучення почав говорити. Та тільки язик його не зупинявся, навіть бачучи, що Яні погано. Його ще більше злило, що вона ніяк не відповідала. Тому крик ставав гучнішим.
Яна не стала терпіти таке довго, тому, ледве підвівшись, попрямувала в спальню. Там і замкнулась. Тепер хоч спати ляже, не слухаючи крики чоловіка. Наступного ранку їй справді полегшило. Але жінка не поспішала виходити зі спальні. Вона лежала та дивилась то в стелю, то переводила погляд на вікно.
Думки різні крутились в її голові. Але основне, що її турбувало — відношення її чоловіка Сергія. Чому він з нею так? Вона завжди все робила добре і він був задоволений. Так, сварились часто, але чомусь раніше так сильно правда в очі не била. Зараз Яна зрозуміла, що чоловіку байдуже до неї. Головне в комфорті жити.
Їм по п’ятдесят з гаком років. Та чоловік ніколи не був добрим по-справжньому. А вчора так взагалі не запитав, чого Яна лежить в повній тиші. Не запитав, чи все в неї добре. А одразу кричав. Лише тому, що один раз його комфорт було порушено. Та він ніколи не турбувався про комфорт Яни.
Вона завжди і працювала, і дітей сама ростила, і ще й всі хатні справи на ній. Добре подумавши, жінка пішла до Сергія. Чоловік сидів у вітальні з чашкою кави та насуплено дивився на дружину. Чекав на її вибачення.
– Слухай, Сергіє. Ти вочра щось про розлучення говорив. Ну то ось. Давай розлучимось. Я всіма руками за. Можемо прямо сьогодні подати документи. А квартиру розміняємо та будемо жити кожен в своєму помешканні. Окремо. Тим більше, в нас чотири кімнати, тому квартири отримаємо просторі.
Сергіне очікував такого і, почувши про розлучення, побілів. Він ж хотів просто отримати вибачення від дружини, яка не приготувала йому нічого на вечерю. І байдуже, що вона через головний біль навіть підвестись не могла. Став вибачатись, виправдовуватись, просити не робити цього. Та Яна була наполегливою. Тому наступного дня заява на розлучення була подана. Розлучились швидко, квартиру розміняли. А діти… А діти вже дорослі, то ж просто прийняли рішення батьків. Хоча, тихенько, навіть раділи за маму, бо ж тепер їй буде легше жити. І спокійніше.
