Я психолог, що практикує, з великим стажем.
Для мене просто неприпустимо зустрічатися зі своїми клієнтками. Але ніколи не кажи ніколи.
Зі своєю майбутньою пацієнткою та теперішньою дружиною я познайомився зовсім випадково в осінньому парку.
Я живу неподалік. В той день була просто жахлива погода. Дощ лив наче з відра, під ногами бруд і калюжі. Але моєму собаці було все одно, у нього були природні потреби, які кликали його на вулицю. Та не куди-небудь, а в парк. Там в Джека навіть улюблене дерево є.
“Ну що ж, ми відповідаємо за тих, кого приручили” – подумав я, одягнув дощовик, взув гумові чоботи, сумно зітхнув та пішов на вулицю разом зі своїм улюбленцем.
Раптом я побачив, що на лавці сидить молода жінка мокра як хлющ. Вона дуже замерзла та йти додому не збиралася.
Я підійшов до жінки, запитав що у неї сталося, вона підвела на мене сумні очі та я зрозумів, що їй потрібна моя допомога.
Жінку звали Валерія та вона стала моєю клієнткою.
Коли Валерія прийшла до мене на зустріч, то я її не впізнав. Вона була така гарна, але дуже сумна.
Згодом жінка розповіла мені свою історію.
В студентські роки Валерія була дуже закохана в одного хлопця. Вона приховувала свої почуття, адже знала, що той хлопець Роман дуже популярний та всі дівчата їхнього університету хотіли б з ним зустрічатися.
Але якось Валерія підслухала розмову Романа з його другом та дізналася, що він їй теж симпатизує.
Згодом хлопець перейшов до рішучих дій та вони почали зустрічатися. Але в якийсь момент у них виник конфлікт і вони не спілкувалися близько місяця, у цей період Валерія дізналася, що вагітна та розповіла про все коханому, а він лише посміявся з неї. Та й сам він часу даремно не втрачав. Під час їх здавалося б тимчасової розлуки. Знайшов собі іншу дівчину. Тому сказав, що ніякого відношення до її дитини він не має
Валерія тоді не знала що робити, сильно нервувалася та потрапила до лікарні з сильним болем внизу живота. З’ясувалося, що вона втратила дитину та лікарі сказали, що невідомо чи у неї колись будуть діти.
Крім того, Роман почав розпускати про Валерію погані чутки та дівчина не змогла цього витримати, просила відстрочити її навчання на більш пізній термін. Коли вже всі її одногрупники закінчили навчання, Валерія повернулася до навчання.
Про цю ситуацію вже всі забули, але Валерія була емоційно виснажена. Ось у такий момент ми й зустрілися.
Коли наші зустрічі підходили до кінця, я зізнався Валерії, що хотів би побачитися з нею за інших обставин, жінка сказала, що можна спробувати.
Так ми почали зустрічатися. Через деякий час я зробив їй пропозицію, кохана погодилась.
Мені дуже хотілося, щоб Валерія стала мамою нашої дитини, але завагітніти Валерії не вдавалося.
Пройшло багато років та ми вже майже втратили надію, як несподівано для себе я почув дзвінок дружини, яка сповістила мені радісну звістку. Валерія вагітна!
Та чомусь в голосі дружини я почув страх.
– В чім річ? – запитав я у Валерії, – Ти що? Не рада?
– Звісно що рада, але мені вже 42 роки, – відповіла кохана, – а що, як…
– Нічого поганого не станеться, чуєш? Я зараз буду.
Я придбав для дружини найбільший який тільки бачив букет троянд та поїхав у клініку, в якій обстежувалась дружина.
Тепер ми чекаємо на появу нашого первістка.
