В мене сьогодні вночі стався гіпеp_тoнічний kpиз і навіть не було кому подати мені склянку води! Іринко, переїжджай до мене жити.

Моя доля видалася важкою з самого дитинства. Маму я свою майже не пам’ятаю. Коли мені було 5 років, її не стало. Нещасний випадок на виробництві. Оскільки в нас більше не було родичів, мене забрали до дитячого будинку…

Життя в дитячому будинку мене загартувало.Але я все одно уві сні бачила свою маму, таку ніжну та рідну. Ще з дитинства я полюбляла шити, тому вирішила стати швачкою. А що? Робота завжди є, голодною ніколи не буду. Тому після коледжу я працювала у швейній майстерні, а жила в маленькій кімнаті в комуналці.

Працювала я багато, бо хазяйка брала багато замовлень, тому додому приходила тільки переночувати. Все відкладала гроші, щоб зняти собі краще житло.

Одного разу я прийшла з роботи і побачила зламані двері у себе в кімнаті. Все було перевернуто догори дригом. Природно, всі мої заощадження зникли. Винних я так і не знайшла, сусіди зробили вигляд, що нічого не знають. У мене увірвався терпець, і я сказала їм, що якщо не повернуть мої гроші, то я буду змушена звернутися в поліцію.

-Ти що, коза, як ти посміла таке про нас подумати? Ану йди геть звідси, ми порядні люди. Звинувачуєш чесну порядну родину у крадіжці? – репетувала моя сусідка Лариса, ледь тримаючись на ногах.

А її чоловік поліз до мене з кулаками. Я так злякалася за своє життя,що  вибігла на вулицю. Встигла схопити тільки сумку з документами і куртку.

Майже дві години я блукала вулицями, все думала, як бути далі. Мені було так самотньо. Я сіла на лавку у парку, почав моросити дрібний дощ. Я гірко заплакала. Не розуміла, куди подітися цього пізнього осіннього вечора.

-Дитинко, ти чого плачеш? – запитала у мене якась чужа  бабуся.

Вона займалася скандинавською ходою.  Подивившись на неї, я ще більше розридалася. Жінка сіла біля мене, і погладила мене по спині, заспокоїла. Я відчула душевне тепло, яке виходило від неї. Не знаю чому, але я розповіла їй все про своє життя.

Ми довго говорили. За такий короткий проміжок часу  Галина Вікторівна стала такою рідною для мене.

Іринко, а ходімо до мене додому.  В мене борщ з пампушками вдома. Я тебе напою смачним ароматним чаєм з пирогом, а вранці вирішимо, що тобі робити далі, – сказала бабуся і взяла мене під руку. Я слухняно пішла за нею, відчуваючи в цій жінці споріднену душу.

Наступного дня Галина Вікторівна повела мене до свого колишнього учня. Він працював у поліції, і пообіцяв мені допомогти. Ввечері  я повернулася у своє помешкання.  Мій  тверезий сусід Степан вже вставив новий замок, віддав весь комплект ключів. Він слізно вибачився переді мною і пообіцяв повернути мені зниклі гроші, як тільки отримає зарплату.

Ми стали спілкуватися з Галиною Вікторівною. Я часто приходила до неї в гості, ми багато говорили. Вона завжди виглядала мене біля вікна. Вона була так само самотня, як і я.  Чоловіка її не стало 10 років тому. Дітей їм Бог не дав. Ми прив’язалися один до одного, я поспішала з роботи до неї, знаючи, що мене чекають і я комусь потрібна.

Одного дня я прийшла провідати Галину вікторівну, і дізналася від її сусідки, що вона потрапила до лікарні.

Я пішла провідати дорогу моєму серцю людину.

В мене сьогодні вночі стався гіпертонічний криз і навіть не було кому подати мені склянку води! Іринко, переїжджай до мене жити,-сказала Галина Вікторівна.

Бабуся  давно запрошувала мене переїхати до неї жити, адже вона жила одна у великій, просторій квартирі. Я відмовлялася, мені було не зручно, я розуміла, що старенька мене просто шкодує.

Джерело: uytniy-dom.com

Галину Вікторівну виписали з лікарні, і я переїхала до неї жити. Через місяць бабуся потягла мене до нотаріуса і переоформила на мене свою квартиру .
– У мене нікого крім тебе немає  Іринко, ти мені як онука, все одно все дістанеться державі. А так, я буду спокійна за тебе і в тебе буде власне житло.

Одного зимового дня ми пішли прогулятися з бабусею. Тільки вийшли на вулицю, як Галина Вікторівна послизнулася і впала.Розгубившись, я не могла зрозуміти, що мені робити. Самостійно допомогти бабусі я не могла.  Раптом, один з сусідів відкрив двері і запитав, що у мене сталося. Порядний сусід викликав швидку і вийшов допомогти мені з бабусею. Як виявилося, Галина Вікторівна зламала ногу. Їй наклали гіпс.  Наш новий знайомий  Артем запропонував нам свою допомогу. Він приїхав на машині, і відвіз нас з бабусею додому. А наступні дні бабусиного  домашнього режиму він декілька разів приходив її провідати.

-Іринко, хороший хлопець, цей Артем. Ти уважно придивися до нього. Ти думаєш він мене приходить уважити. То він тебе побачити приходить.

Я почервоніла, але нічого не сказала. Артем теж мені подобався, напевно, я закохалася в нього, як тільки побачила. Бабуся моя швидко йшла на поправку. Незабаром їй зняли гіпс, але ходити тепер їй доводилося з паличкою. Якось я прийшла з роботи і побачила, що Галина Вікторівна  поводиться дивно. Жінка дивилася на мене загадково, а потім сказала:

-Тут Артем до нас прийшов. Вислухай його, будь ласка.

-Іринко, я давно тебе кохаю. Красиво говорити не вмію. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Обіцяю зробити тебе щасливою.

Я розгубившись від несподіванки глянула на Галину Вікторівну. Бабуся сиділа зі сльозами на очах і не витримавши моєї паузи, прошепотіла:
–  Погоджуйся!

Я погодилася, і жодного дня не пошкодувала про це. Ще рік тому я боялася мріяти про таку розкіш як кохання, родина, теплота сімейних стосунків…Дякую, тобі Боже за все…

Оцініть статтю
Дюшес
В мене сьогодні вночі стався гіпеp_тoнічний kpиз і навіть не було кому подати мені склянку води! Іринко, переїжджай до мене жити.
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.