Моя дружина має гарну роботу. Вона заробляє у два рази більше, ніж я. Від цього я не страждаю, а навпаки пишаюся, що в роботі їй більше поталанило, ніж мені. І Світлана моя не дорікає, за те що у мене менша зарплата. Так сталося. Вона радіє, що може нести в нас сімейний бюджет гарні внески. Та в нас є одна радість, від якої не знаємо що робити. Річ у тім, що дружина вагітна. В декретну відпустку йти не бажає. Говорить, що її не будуть чекати, а займе хтось посаду.
А щоб мені на себе оформити декретну відпустку, то я вважаю, що не справлюся. Як подумати, то що я за чоловік, коли буду сидіти на гроші дружини. Питання так і не вирішене. Говорили з нашими мамами, тобто майбутніми бабусями. Вони звичайно чекають онука, але сидіти з першого місяця народження ні одна, ні друга не погоджуються. Ще й повчати почали, що Світлані в першу чергу потрібно думати про дитину, а вже потім про гроші.
Воно можливо і так. Але ж я пам’ятаю, як ми з братом весь час жили в бабусі до школи. А потім мама на всі канікули відправляла нас до неї. Бабуся не жалілася, а з радістю нас приймала. Говорила, що нарешті дочекалася своїх найкращих онуків. Наразі моя мама не хоче займатися своїм онуком. Говорить, що роботу не кине заради нас. Та вона б могла зі Світланою домовлятися хто і коли буде з хлопчиком. Адже Світлані дозволили неповний робочий день.
Наразі питання вирішили. На той час, коли я чи дружина не можемо бути вдома, наймаємо няню. Платимо погодинно. Вона задоволена, ми також. Світлана роботу збереже, і за сином дивиться. На своїх мам вирішили не ображатися. Якщо не хочуть няньчити онука, то їхня справа. Від нас одержують таке ж ставлення. Нам немає часу клопотатися про них. Можливо поступаємо несправедливо щодо бабусь, але ж і вони не поспішили нам допомогти. Я думаю, що праві ми з дружиною.
