У свої 45 років я залишилася зовсім одна у великому будинку.
Цей будинок ми з моїм покійним чоловіком будували з нуля. Ще коли ми з Андрієм одружилися, то мріяли, що колись будемо жити в будинку, який самі ж побудуємо. На щастя, в Андрія був в цьому досвід, бо він працював в будівельній компанії. Поки не народилася наша донечка Єлизавета, ми збирали гроші, а потім почали роботу. Коли будинок було закінчено, донечці було три роки, ми були дуже щасливі. Всі наші мрії втілилися в життя.
Проте наше щастя тривало недовго, у Єлизавети діагностували невиліковну хворобу та наше щастя було затьмарене. Що ми тільки не робили, щоб врятувати нашу донечку. Дійшло до того, що ми навіть виставили на продаж будинок, але ми не встигли. Єлизавети не стало.
Ми з Андрієм дуже важко переживали наше горе, бувало таке, що ми цілий день могли не їсти. Я тижнями сиділа на її могилці. З часом ми повернулися до звичайного життя. Та згодом сталося ще одне нещастя. На будівництві загинув Андрій. Він задумався про щось та його спіткала смерть.
Ще одна втрата, від якої мені довелося дуже довго відходити. Я припинила спілкуватися з людьми та не вірила, що колись знову посміхатимусь. У мене нікого не залишилося. Часом я задумувалася про сенс свого життя. Складалося враження, що я не живу, а просто існую. Сусіди знали про моє горе та не ображалися на мене коли я з ними не віталася.
В один з таких вечорів я сиділа біля вікна та оплакувала свою гірку долю. Як раптом я почула як на вулиці плаче дитина. Цей плач наче дав мені прокинутися від довгого сну. Я вийшла на вулицю та побачила молоду дівчину з дитячою коляскою. На вулиці була зима та час був уже пізній. Я не змогла залишити їх на вулиці та запросила в дім. Дівчина подякувала та вони увійшли. Я заварила чаю та поставила на стіл пиріг. Моя вечірня гостя жадібно почала його їсти.
Дівчина представилася Наталею та розповіла свою сумну історію.
З одинадцятого класу вона зустрічалася з одним хлопцем. На той момент Ігор навчався на другому курсі університету. Їм було дуже добре разом, дівчина завагітніла. Ігор відмовився від дитини. Наталя не стала нічого говорити своїй мамі, усіляким способом приховувала живіт, а коли народила, прийшла додому з дитиною. Мама розгнівалася на неї та прогнала з дому наперекір тому, що надворі був пізній вечір. Дівчина йшла з дитиною, її побачив місцевий безхатько та віддав їй дитячу коляску, з якою він ходив збирати порожні пляшки. Сказав, що ця коляска їй потрібніша.
Наталя йшла не розбираючи дороги за сльозами, які котилися з її очей. Так вона дійшла до мого дому.
Я сказала, що дівчина може залишатися у мене стільки, скільки їй потрібно, місця досить.
Маленька дівчинка повернула мене до життя, я стала піклуватися про неї разом з Наталею. Згодом я наважилася розповісти їй свою історію та мені стало легше.
А нещодавно до мене в гості завітав брат Андрія та я зрозуміла, що основною метою його візиту було переконати мене скласти заповіт на будинок на його користь. В той момент я вже знала хто буде моїм спадкоємцем та побажала йому всього найкращого тільки якомога далі від мене та мого майна.
