Я все своє життя прожив з бабусею. Мама з нами також жила, але коли мені виповнилося десять то вона в друге вийшла заміж і переїхала до свого чоловіка. Мене також кликала, але не захотів. Так і ріс біля бабусі. Вона для мене була найріднішою, найрозумнішою та найлагіднішою людиною у світі. Крім моєї мами у неї були ще дві доньки, всі її любили й поважали, вона була справжньою берегинею роду. До її думок і порад прислухалися і доньки, і зяті, і онуки.
Коли я навчався на останньому курсі то отримав страшну звістку – бабусі не стало. Це було горем для всієї моєї сім’ї. Мені було не звично повертатися в пустий будинок, адже завжди мене там зустрічала бабуся. Перші пів року я чесно кажучи не міг туди приходити сам. З навчання приїжджав до мами й вітчима. Та згодом я все ж повернувся до нашого з бабусею будинку. Й почав там жити сам.
Та згодом я зустрів свою майбутню дружину Наталю. Через рік ми побралися і почали жити у двох, все в нас було добре. Але одного разу я їхав на роботу зі своїм колегою і ми потрапили в аварію. В результаті я потрапив до лікарні. Довгих два роки я ставав на ноги, всі заощадження і наші, і мамині були витрачені.
Вилізши з однієї біди, ми потрапили в іншу, серйозно захворіла мама. Та потребувала термінової операції, таких грошей ми не мали. Мої родичі скільки могли нам позичили, дружинині батьки запропонували нам перейти жити до них, в них великий будинок. А наш будинок, що від бабусі дістався продати. Ми справді над тим задумалися. Я бідкався, що якби бабуся була жива, то знайшла б вихід.
Та одного ранку моя Наталка сказала, що їй приснилася моя бабуся. Начеб то вона зняла свій портрет, що висів у одній з наших кімнат. Ми дивувалися, до чого той сон. Та на наступну ніч вона знову приснилася Наталі, але цього разу вона зняла свій портрет і попросила зняти рамку, та ще й негайно. На ранок дружина сказала, що потрібно, мабуть, так зробити, не може один і той самий сон снитися декілька разів підряд. Я зняв бабусин портрет і витяг його з рамки. В то й же час із-за фотографії випали гроші, велика сума, великими купюрами. Ми були здивовані й шоковані. Там вистачить на мамине лікування.
І нехай тепер скажуть, що ангелів не існує. Ми купили нову рамку для бабусиної фотографії. І тепер часто до неї говоримо, адже точно знаємо, що вона нас чує.
