Нас в батьків двоє, я та моя молодша сестра Олена. Олена завжди була дівчинкою, яка звикла, що їй все підносили на блюдечку. Вона ніколи ні про що не думала. Школу закінчила аби як. В університеті батьки завжди за все платили. Я ж навпаки, завжди старалася все своїми силами. Батьки мало що мені дали, завжди опікували лише Олену. Я була на другому місті в них. Школу закінчила з золотою медаллю. В університет вступила на державне своїми силами. Роботу знайшла самостійно. Ніколи нічого не просила в батьків. Єдине, що дали мені батьки, це розуміння того, що покладатися потрібно завжди лише на себе.
Олені після закінчення університету купили нову однокімнатну квартиру. Мені ж дісталася квартира від татової бабусі. Вона мене дуже любила, доглядала її лише я. Батьки могли навідатися один раз в рік, і того, сестра взагалі не приходила. Тому після смерті вона переписала квартиру на мене. Батьки були не задоволені, напевно хотіли продати та забрати кошти собі. Мовляв, нащо тобі така квартира, придбали б меншу і кошти на щось інше залишились. Але потім облишили цю тему.
Недавно я дізналася, що вагітна. Але після того, як я повідомила про це свого хлопця, він сказав, що не готовий до сімейного життя, і покинув мене. Я кілька місяців була сама не своя, допомогти мені нікому. Але вирішила, що не буду робити аборт, якось справлюсь одна. На батьків навіть не розраховувала. Коли повідомила про вагітність, мати запитала мене, що я буду робити з тією дитиною сама одна, і повідомила одразу, що допомоги від неї не буде. Я ніяк не могла зрозуміти чому батьки так мене не любили. Адже всього я добилася сама. Ніколи нічого не просила, Олена ж на оборот, тільки витягувала гроші з батьків. Зарплата в мене була гарна, за весь час змогла відкласти кругленьку суму, тому на початок вистачить.
У квітні я народила. Батьки прийшли привітати, хоча довго не затримались. Принесли фрукти й того. Ніякого подарунку, ні матеріальної допомоги для своєї рідної внучки. Навіть не запитали як я себе почуваю, і чи потрібна мені якась допомога. Мені було до глибини душі прикро за себе. А сестра і зовсім не прийшла. Але це її племінниця, як можна бути такою? Я не розуміла.
Після виписки, Олеся навідалась в гості. Я якраз вложила доньку спати. У квартиру подзвонили. На порозі була сестра. Я думала прийшла привітати мене з народженням доньки, провідати племінницю, вибачитися за свою поведінку. Але ні. Олеся прийшла повідомити, що на квартиру вона також буде претендувати, оскільки не чесно що все отримала лише я. Або щоб я віддала для неї половину, бо їй потрібне авто і батьки згідні, що так буде справедливо. Я була шокована. Я стояла наче німа, не знаючи що відповісти. Вона знала, що я народила, що в мене на руках маленька дитина. Коли до мене повернулась здатність розмовляти, я виставила сестру за двері й сказала, що ні її, ні батьків я більше бачити не хочу, і що квартира їм не дістанеться.
