Вісім років тому мій чоловік передчасно покинув цей світ. Наступні три роки після його кончини я ще більш менш трималася, так як працювала. Але все таки, вийшовши на пенсію мені стало якось дуже сумно та тужно в пустій квартирі.
І тоді, одного вечора, я вирішила знайти собі якогось «кавалера». Я зайшла на сайт знайомств, з певними сумнівами та ваганнями все таки заповнила анкету та, як тільки її опублікувала, мені просто рікою потекли всякі пропозиції та повідомлення.
З усього цього потоку я вибрала двох кандидатів та з одним із них домовилася про зустріч. По фотографіях – нормальний чоловік, доволі пристойно виглядає, в переписці начебто адекватний.
А тепер уявіть, як я розчарувалася, коли на побачення прийшло «щось» з пивним перегаром, тхнуло від нього сигаретами, в руці троянди, які видно що зірвані з паркових клумб та в заляпаному спортивному костюмі.
Він почав мені розповідати якусь дурість про те, що зустрічають по одягу, а проводжають по розуму, проте в обох випадках він провалився. Я йому порекомендувала позбутися троянд, допоки його не помітила поліція. А коли він сказав, що запрошує мене в пивнушку, що була неподалік – я просто мовчки розвернулася та пішла. А на сайті знайомств заблокувала його.
Через чотири дні в мене відбулося побачення з наступним кандидатом. Ми пішли до недорогого, але пристойного ресторану, зробили замовлення, яке ледве дочекалися через 40 хвилин. Проте мій «кавалер» вийшов одного разу до вбиральні, а телефон свій залишив. І якраз тоді, коли він відійшов йому зателефонували. На екрані висвітилося «Кохана №7».
Я встала та пішла, а мій «кавалер» наздогнавши мене на виході почав розпитувати, що не так. Я відповіла, що там йому дзвонила «Кохана №7», а я не хочу утворювати чергу.
Після таких от побачень, я вже якось сумніваюся, що знайду адекватного чоловіка за допомогою сайтів знайомств. Краще в музеях, театрах та парках шукатиму.
