Максим caм виховував доньку, бeз дружини Олесі. Одразу після народження Лізи вона просто вiдмoвилacь від неї та пiшлa з poдини. Цей вчинок Максим не міг прoбaчити дружині. Адже як можна отак зpaдити родині. Вона так щиро раділа, коли дізналась про вагітність, будували плани на майбутнє. Якби не втpутивcя її батько.
В такому рішенні Олесі винен саме він. Борис Миколайович завжди був проти Максима, бо бачив поруч з донькою кращу кандидатуру. Він постійно налаштовував дівчину проти чоловіка. Саме він вмовив доньку покинути дитину, пояснюючи це тим, що з дитиною вона застрягне вдома, стане домогосподаркою і вже не зможе повернутись до своєї професії фітнес-тренера. Адже Максим ніби-то зациклений на своїй роботі та навряд чи допомагатиме з дитиною.
Через якийсь час Олеся приїхала до Максима поговорити. Вона розповідала, що дуже любить його і що не хотіла втратити через дитину життя, про яке мріяла. Вона навіть намагалась вмовити його теж відмовитись від Лізи й продовжити розвиватись разом, досягати своїх цілей. Але це так розгнівало Максима, що той просто вигнав її з дому і більше не пускав її на поріг. А наступного дня подав на розлучення.
Через 2 роки Максим знову одружився. Йому пощастило і з дружиною, і тестем Іваном Олеговичем. Вони обоє дуже полюбили Лізу. Тесть прийняв Максима як рідного сина, а той у відповідь з повагою ставився до нього.
Оскільки Іван Олегович жив один, бо багато років тому втратив дружину, молодята завжди допомагали йому. А згодом навіть купили йому квартиру ближче до себе. Тесть довго заперечував, не хотів їхати з квартири, де колись був щасливий зі своєю дружиною. Але донька все-таки вмовила його перебратись ближче до них. Адже він був у такому віці, коли йому потрібен був нагляд. А якщо житиме ближче, то і їм буде легше допомагати йому, і з онучкою зможе частіше бачитись.
Хоч зразу тесть і сумнівався, але згодом зрозумів, що це було правильне рішення. Адже міг допомагати з Лізою, щоб Максим і Катя могли інколи побути просто вдвох. В них були такі дні на тижні, коли вони проводили день всією родиною разом. Не забували й про Івана Олеговича.
І ось Лізі вже 6 років і наближався її випуск з дитсадка. Вона знала про обох своїх дідусів. І хоч не бачилась ні разу з рідним, все ж захотіла обох запросити на свій випуск. Та коли вона з батьком приїхала до Бориса Миколайовича, той навіть двері не відчинив, вдавши, що його немає вдома. А от Іван Олегович навпаки – мало того що з радістю прийняв запрошення, а ще й солодощами пригостив і до вечора грався з онукою.
Отак буває в житті: рідні люди інколи гірше чужих, а чужі можуть прийняти краще ніж рідні. Борис Миколайович знати їх не хотів, а Іван Олегович став для Максима рідним батьком.
