Тільки но настали холодні осінні дні, як ми вирішили розтопити піч у нашому будинку, в який ми переїхали кілька місяців тому. Ми з чоловіком завжди мріяли про приватний будинок. Власне подвір’я, невеликий садок, а головне – поруч не має сусідів. Дітям теж подобалося жити в будинку. Кожен мав окрему кімнату. Не те, що у квартирі. До того ж щойно ми переїхали, як одразу втілили в життя мрію нашого молодшого сина. Ми купили йому собаку.
В той день чоловік дуже сильно натопив пічку. Усією сім’єю ми сиділи на кухні та пили чай під тріск дубових дров. Під ногами бігав молодий пес. Цього дня ми дозволили синові взяти його до будинку, адже на вулиці було холодно.
Ми з чоловіком одразу після вечері пішли у свою кімнату. Він ще ввімкнув телевізор, під який згодом й заснув. Діти ще грали якийсь час у комп’ютерні ігри. Гадаю, що до дванадцяти всі заснули.
Я не знаю, що сталося з пічкою, але вночі у будинок пішов чадний дим. Всі в той момент спали. Я прокинулася від того, що хтось тягнув мене за ногу. Мені навіть стало боляче. Це був наш пес. Він ніяк не міг заспокоїтися. Коли я прийшла до тями, то зрозуміла, що щось не так. У будинку стояв наче туман. Мене наче вдарило током. Я розбудила чоловіка й побігла до дітей. Через хвилину ми були на вулиці. Всі вікна у будинку були відчинені.
А пес радісно махав хвостом та бігав біля нас. Тоді я одна знала про те, що він врятував нашу родину. Якби не він, то ми й далі б спали у будинку повному чадного диму. З того дня він став особливим членом нашої родини.
