Так сталося, що на мою голову одночасно навалилося купу всяких проблем. Навіть не збагну, як це трапилося і чому саме зі мною.
До свої двадцять років я була щасливою. Люблячі батьки, коханий чоловік поруч, завершення навчання.
Моє життя почало руйнуватися в один день. Єдиною доброю новиною було те, що я дізналася про свою вагітність.
Я зателефонувала до батьків і повідомила їм цю приємну новину. Мама і тато дуже зраділи, тільки їхня радість була не довгою. Того ж дня вони загинули, у них врізалася внутрішня автівка.
Ми з чоловіком попрощалися з моїми батьками і я тоді я пригадала, що зовсім забула сповістити йому основне – скоро він стане батьком.
От тільки чоловік не дуже цьому зрадів. Одразу ж сказав, що йому ця дитина не потрібна, та й взагалі я йому більше не потрібна.
Ну так, моїх батьків не стало, то ж і чоловіку допомогти рухатися по кар’єрних сходах – нікому.
Після нашої розмови – він взагалі виштовхав мене з своєї квартири і сказав, що наступного дня подасть на розлучення.
Ви навіть уявити собі не можете мій душевний стан. Мені не хотілося зовсім нічого. Єдина радість – це те, що в мене буде дитина.
Я переїхала жити у квартиру до батьків. Там мене ще більше все пригнічувало.
Випускні екзамени в університеті я якось здала і отримала диплом. А далі шукала роботу. Попереду в мене було ще ціле літо і осінь. Жити потрібно було на щось, та й для дитини багато чого потрібно купити.
З роботою мені пощастило. Мене одразу ж взяли асистентом стоматолога, а там далі пообіцяли перевести за певний час на посаду повноцінного лікаря.
Час йшов, я готувалася до пологів. На саме Різдво я народила здорового та красивого хлопчика.
Коли ж я повернулася додому, то мене зустріли мої друзі та роботодавець з величезними пакунками всього необхідного для малюка.
Чесно кажучи, я навіть уявити собі не могла, що всі мої найрідніші люди, які в мене залишилися так згуртуються. Подруги знали, що всі кошти я складаю, щоб після пологів придбати все необхідне для дитини.
А тут вони все це придбали мені самі, щоб ті гроші що я відклала ми мали на перший час з сином. Мій керівник мене вразив найбільше – приїхав з коляскою для дитини і сказав, що за кілька днів мені ще ліжечко привезуть.
І уявляєте, мені навіть Сергій Михайлович запропонував за кілька місяців виходити на кілька днів працювати, якщо я знайду з ким сина залишити.
Ось таке моє різдвяне диво.
