Мого чоловіка забрали в лікарню з роботи. Йому стало погано, викликали швидку допомогу. Мені Олексій зателефонував через годину після того, як потрапив до лікарні й там поставили діагноз. Апендицит. Попросив привезти йому речі, капці, спортивний костюм, туалетне приладдя. Я пообіцяла, сподіваючись, що мені допоможуть наші батьки. Адже новонародженій донечці виповнилося три місяці. З нею в лікарню йти мені ніяк не хотілося.
Зателефонувала своїй мамі, щоб вона терміново приїхала побути з онукою, а я тим часом провідаю Олексія. Мама відповіла, що приїхати не зможе. Адже вони на дачі, тато випив, за кермо не сяде. Порадила зателефонувати свекрусі. Телефоную. У відповідь на мої пояснення про її сина, Віра Петрівна почала плакати, сказала, що сама відвідає свого синочка. Я не заспокоїлася, знаю що мені буде непереливки, але збирала речі, щоб свекруха передала чоловіку.
Наступного дня приїхали з дачі мої мама з татом, і я нарешті потрапила до чоловіка в лікарню. Там дізналася від сусід по палаті, як про мене відзивалася свекруха. Мені неприємно те чути, але це вже не вперше, коли вона винуватить у всіх бідах мене. Як я можу зашкодити Олексію, що у нього стався апендицит? А виявляється в усьому винна тільки я.
Моя мама також не мовчала, сказала, що своїм дзвінком я порушила їхню гулянку. Після повідомлення про те, що чоловік мій у лікарні, вони перестали веселитися. А могла б зачекати до ранку, щоб вони гарно погуляли.
Як можна добре ставитися до родичів після такого? Чи вони хворіти ніколи не будуть?
