В юному віці я постійно чула від людей старшого покоління, що в Радянському союзі їм жилося краще, і продукти були кращі, і люди, і фільми, і музика. Думала я тоді, що ніколи не стану такою як вони та не буду розповідати дітям як колись було добре і як зараз поганo. Та я помилилася.
Кожен період по-своєму чудовий. Ось зараз, наприклад, якщо запитати когось з покоління нульових хто такий Вінні Пух, то вони скажуть що не знають.
Я сама родом із Закарпаття та в дитинстві не знала що таке виноград чи жувальні гумки ”Love is…”. А коли до нас приїжджала тьотя, яка проживала в столиці, то вона привозила мені таку смакоту, яку я ніколи не куштувала: я нарешті спробувала “Twix” та у мене з’явилися перші в моєму житті джинси. Тоді я була наймодніша дівчина у своєму дворі, а коли розповіла про це в школі, то мої однокласники цілий рік про це говорили.
А які тоді у нас були святкові столи… Усе було приготоване з натуральних продуктів, а яку все було смачне. Торти, які робила моя мама були лише з натурального масла. Я уже не пам’ятаю коли куштувала щось подібне. А морозиво в вафельному стаканчику. Такого зараз не роблять. Ех… Були часи.
Дивлячись на святковий новорічний стіл котилася слинка, які салати, заправлені натуральним майонезом, нарізка, а потім на гаряче вареники або пельмені. Це зараз діти як курчатка дзьобнуть для годиться щось зі столу та біжать їсти солодке. Тоді ж солодкого було мало та діти пакували за обидві щоки те, що стоїть на столі.
Холодець готував дідусь, такого смачного холодцю я більше ніколи не їла. Звичайно, були й ті, що їли на свята морепродукти та ніхто через це не сумував, адже й у звичайних людей стіл був накритий не гірше.
А що ще потрібно для щастя? Рідні люди живі та здорові за святковим столом, на якому стоять найсмачніші у світі страви.
