Моя подружка Анна, що вдруге вийшла заміж після заrи6елі чоловіка, ніколи не скаржилася на життя. Від першого шлюбу у неї був син Вадим. З другим чоловіком Андрієм вона народила донечку Наталю.
Тривалий час Анна чомусь не могла завагітніти. Для чоловіка народження дитини було неабиякою подією. І ось донечці виповнився уже рочок. З такої нагоди сім’я влаштувала невелике свято. Татусь на радощах хильнув зайвого і не контролював вже того, про що говорить. Я була вражена його тостом.
-Нині моїй дорогій і єдиній донечці Наталочці виповнився рочок. Вітаю тебе, моє сонечко! Будь щаслива! Я тебе єдину дуже люблю!
-А Вадима ти не любиш? Він же тягнеться до тебе як до батька, – вихопилося в мене зненацька.
-Вадим не мій син. Як виповниться вісімнадцять, хай іде з моєї хати, – випалив Андрій.
-Як же так? Ти ж знав, коли одружувався, що в Анни є ще син. Ти ж йому повинен бути за батька, – обурилися гості.
-Він мені не син. Захочу і маму його прожену, якщо буде погано справлятися. Їй же нема куди більше йти, – нахабно розмірковував Андрій.
Анна після відходу гостей одразу пішла в свою кімнату складати речі в дорожню сумку.
-Що ти робиш? Навіщо? – схвильовано запитала я.
-Піду в бабусину квартиру, що пустує. Краще вже, ніж потім. Помалу зроблю ремонт, – зі сльозами відповіла Анна.
-Андрій казав, що тобі нікуди іти, – намагаюся якось погасити конфлікт.
-А він не знає, що мама хату переписала на мене. Я не збираюся терпіти його вибрики, – пояснила Анна.
-Ну, буває. Хильнув зайвого. Годі! Заспокойся. Завтра все налагодиться, – втішала я подружку.
-Нічого не налагодиться. Ти нічого не знаєш. Оцей сором перед гостями – це остання крапля до мого терпіння. Завтра виїжджаю до батьків, – рішуче заявила Анна. – Батьки з радістю мене приймуть навіть з двома діточками. Він думав, що мені нікуди дітися. Завжди потикав мені цим. Казав, що прийшла до нього з причепом, що нікому не потрібна. Сиджу на його шиї зі своїм хвостом. Годі! Більше не буду перед ним принижуватися.
Наступного дня я допомогла Анні перебратися до її батьків. Квартиру, яка також належить їй, вона здає в оренду. Отож гроші на прожиття в неї будуть. З онуками батькам буде веселіше жити на пенсії.
Перед від’їздом залишила чоловікові прощальну записку, в якій йшлося, що вона зможе простити йому його вибрики лиш за умови – ніколи за ніяких обставин він не ображатиме її сина, а також її. Якщо він не згідний переглянути своє ставлення до них, то вона подає на розлучення.
Це трапилося нещодавно. До останнього надіюся, що в Анни складеться все добре.
