Вагітна дружина мого брата заявила, що ми мусимо віддати їм нашу квартиру.
Я вже десять років одружена. Живемо з чоловіком у двокімнатній квартирі, ледь кредит виплачуємо. На дітей все ніяк не наважимося хочемо спочатку як люди трохи на ноги стати. Є в мене брат. Він також одружений. Вони тулаться в однокімнатній хаті. Брат працює на двох роботах, ще й підробітки якісь знаходить. Його дружина на роботу й ноги не ставить її спеціалізація строчка діти. Троє вже є, четвертим вагітна, а там і про пятого мріє.
Окрім дітей, навішали кредитів на всяку побутову техніку. Ми з чоловіком постійно їм допомагаємо то гривнями, то картоплею, то ще чимось із базару. Але деколи дружина брата не просить, а просто… вимагає, як інкасатор.
І тут нам доводиться дати відкоша, повернути людей на грішну землю. Десь з місяць вони ображені ходять, а потім приходять із черговим питаннячком.
Ну раз у вас з чоловіком дітей нема, а в нас ось-ось четвертий зявиться, віддайте нам свою квартиру, каже вона мені останнього разу.
А ми, вибачте, куди? У вашу однокімнатну з усім вашим дитсадком? кажу, ледве очі не на лоба вилізли.
Та ні! Ми пустимо туди квартирантів, а ви самі щось знімайте, відповідає ніби мільярдерша. І ще додає:
Коли ви нам звільняєте квартиру?
Знаєте що, може, вам у психдиспансер записатися? Двері он там, вперед марш.
Тоді я позбудуся дитини, будете в цьому винні! бурхнула вона та випурхнула з моєї оселі.
І зробила ж, справді. Того ж дня. Тихцем. У третьому місяці вагітності.
І о другій ночі мчить мій брат, нарікає й ниє. Чоловік мій вмить його вгамував, спитав, що трапилося. Я розповіла. Чоловік кілька раз вмочив братову голову в таз з холодною водою щоб до тями дійшов, і вигнав геть з квартири. Відтоді брата в мене нема.
