–Вагітним нервувати не можна, – так мовив мій чоловік, коли мене виписали з лікарні, взяв свої чемодани і пішов.
Одружені ми вже більше, як сім років. Аж на сьомому році врешті народила. А до того були різні обстеження, лікування, підліковування, санаторії й таке інше. Причина безпліддя була в мені. У цей період я була досить нервовою. Тому часто сварилися з чоловіком. Потім ми мирилися і знову сварилися. І так тривало впродовж усього спільного життя.
Врешті я завагітніла. Щаслива була до безмежності. Думала, що й чоловік радіє нашому спільному щастю. Він у цей період оточив мене більшою увагою і любов’ю. Я стала спокійнішою і думала лиш про нашу дитину. І ось настав довгоочікуваний день – у нас народився син. Усе, – думала я, – врешті у нашій сім’ї буде мир і злагода. Все зміниться до кращого. Так – усе змінилося. Тільки не так, як я думала.
На четвертий день мене виписали з лікарні. Біля виходу з лікарні мене зустрів чоловік з квітами. Він, як здавалося мені, з гордістю тримав конверт з сином. Робимо спільне фото і їдемо додому.
Вдома все було в ажурі. На мене чекали подарунки і чаювання з близькими. Для святковості чоловік дитячу кімнату прикрасив гелієвими кульками. Під вечір, коли я почала вкладати сина спати, чоловік раптом заявив:
-Усе – я пішов.
Я спочатку подумала, що він йде на вулицю, щоб щось купити чи винести сміття. Аж дивлюся – він з балкона дістає запаковані чемодани і сумки.
-Куди ж ти? – стривожено запитала.
-Розумієш, я давно з тобою мав намір розлучитися. Уже три роки стрічаюся з іншою жінкою. Хотів тобі про це повідомити, але ти завагітніла, тому не хотів тебе травмувати, адже вагітним не можна нервуватися. А тепер я йду. Бувай.
Для мене це було, як сніг на голову. Я стояла розгублена серед кімнати, не в силі вимовити й слова.
Прийшов за кілька днів, щоб оформити документи на розлучення і аліменти на сина.
Я до останнього не вірила, що він піде від нас. Усе надіялася, що син втримає його. Адже стільки сил приклали для його народження. Але марними були мої сподівання. Він все-таки пішов.
Малому вже 5 місяців. Колишній чоловік часом забігає, щоб провідати малого, завжди йому щось приносить. Справно платить аліменти. А я для нього стала чужою. Думаю, що, може, він і не любив мене ніколи.
