«Вагітним нервувати не можна, – мовив мій чоловік, взяв чемодани і пішов»

http://goodhouse.com.ua/poradi/16027-chomu-cholovik-pishov-z-simi

Вагітним нервувати не можна, – так мовив мій чоловік, коли мене виписали з лікарні, взяв свої чемодани і пішов.

Одружені ми вже більше, як сім років. Аж на сьомому році врешті народила. А до того були різні обстеження, лікування, підліковування, санаторії й таке інше. Причина безпліддя була в мені. У цей період я була досить нервовою. Тому часто сварилися з чоловіком. Потім ми мирилися і знову сварилися. І так тривало впродовж усього спільного життя.

Врешті я завагітніла. Щаслива була до безмежності. Думала, що й чоловік радіє нашому спільному щастю. Він у цей період оточив мене більшою увагою і любов’ю. Я стала спокійнішою і думала лиш про нашу дитину. І ось настав довгоочікуваний день – у нас народився син. Усе, – думала я, – врешті у нашій сім’ї буде мир і злагода. Все зміниться до кращого. Так – усе змінилося. Тільки не так, як я думала.

На четвертий день мене виписали з лікарні. Біля виходу з лікарні мене зустрів чоловік з квітами. Він, як здавалося мені, з гордістю тримав конверт з сином. Робимо спільне фото і їдемо додому.

Вдома все було в ажурі. На мене чекали подарунки і чаювання з близькими. Для святковості чоловік дитячу кімнату прикрасив гелієвими кульками. Під вечір, коли я почала вкладати сина спати, чоловік раптом заявив:

-Усе – я пішов.

Я спочатку подумала, що він йде на вулицю, щоб щось купити чи винести сміття. Аж дивлюся – він з балкона дістає запаковані чемодани і сумки.

-Куди ж ти? – стривожено запитала.

-Розумієш, я давно з тобою мав намір розлучитися. Уже три роки стрічаюся з іншою жінкою. Хотів тобі про це повідомити, але ти завагітніла, тому не хотів тебе травмувати, адже вагітним не можна нервуватися. А тепер я йду. Бувай.

Для мене це було, як сніг на голову. Я стояла розгублена серед кімнати, не в силі вимовити й слова.

Прийшов за кілька днів, щоб оформити документи на розлучення і аліменти на сина.

Я до останнього не вірила, що він піде від нас. Усе надіялася, що син втримає його. Адже стільки сил приклали для його народження. Але марними були мої сподівання. Він все-таки пішов.

Малому вже 5 місяців. Колишній чоловік часом забігає, щоб провідати малого, завжди йому щось приносить. Справно платить аліменти. А я для нього стала чужою. Думаю, що, може, він і не любив мене ніколи.

Оцініть статтю
Дюшес
«Вагітним нервувати не можна, – мовив мій чоловік, взяв чемодани і пішов»
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.