Валентин із сином Женею зайшли до автобуса. Дорога досить далека, тому розміщалися в м’яких сидіннях зручніше. Їдуть вони до мами, яка поїхала у відрядження, захворіла. Наразі лежить в лікарні. Валентин і Женя їдуть провідати маму Олю. Якщо відпустять, то забрати додому.
Женя вдягнув навушники й шукав у телефоні, що буде слухати. Перед ними, на сидінні влаштовувалася добротна жіночка. При чому робила вона це з коментарями. При цьому вживала такі круті слова, що слухати незручно. Валентин попросив жінку вибирати вираження, адже навкруги є малолітні діти, яким слухати таке необов’язково. Тьотя та, мабуть, тільки й чекала, щоб її чіпали. Вона знову гучно проголошувала свої промови, потім повернулася до Жені, запитала: ти, хлопче, які оцінки в школі отримуєш?
Женя підняв на неї погляд і сказав: якби я поводився так, як поводитеся ви, мабуть, мені ставили б одні двійки. Жінка замовкла, роздумуючи, про що сказав хлопчик. Потім гучно розсміялася.
– Молодець, одним реченням, поставив всі крапки. Я мало зустрічала дітей, щоб мені відповіли так вдало. Сказала, і довго ще сміялася над дотепністю Жені.
Далі їхали ми спокійно. Женя слухав музику, Валентин читав новини в смартфоні. Жінка найшла нового слухача своїх розповідей. Поруч із нею сидів чоловік, який уважно її слухав. Можливо йому було цікаво, можливо вихований, не може заперечувати. Але того достатньо, щоб увагу і розповіді жінка перемикнулася на нього. До місця призначення ми доїхали без пригод.
Мамі стало краще, і через два дні ми всі разом поїхали додому. Жінку більше не зустрічали, і назад доїхали без пригод.
