Хочу розповісти вам історію, яка наштовхнула мене на думку, що ніколи не потрібно виходити заміж, не поживши перед тим із хлопцем просто так. Нібито у цивільному шлюбі.
В той час, коли ми з Романом зустрічались, ніхто навіть не чув такого поняття як «жити разом неодруженими». Кохання наше було великим і взаємним, хотілося вже частіше бути разом. Тож інакшого виходу, як одружуватися, ми не мали. Та як добре, що зараз ніхто нікого не засуджує за цивільний шлюб.
Коли я зустріла Рому, він відразу почав подавати мені знаки уваги. І кожним днем це переростало у щось більше. І не тільки на словах він був героєм, балував мене різними подарунками. Інколи дорогими, інколи чисто символічними. Та все це турбота, і вона підкуповує дівчину.
Та от вся романтика зникла відразу після того, як нам поставили штамп у паспорті. Не важко здогадатися, що сім’я – це вже інші проблеми і турботи. Особливо вбивав наші стосунки побут.
Все це зростало поступово. Перші дні після весілля ми ще були в ейфорії від всіх подій, потім просто терпіли і змовчували про недоліки один одного. А згодом найдрібніші «промахи» чоловіка стали мене дратувати.
Ось, наприклад, народила я донечку, часу на всілякі домашні справи стало менше, та я старалась викручуватися. Одного разу мама передала із села цілу торбу домашніх продуктів. Знала, що у місті на це підуть шалені кошти. Тож я дістала звідти овочі і почала робити салат. Поки відволіклась до дитини, Рома все з’їв. І найсмішніше, що він навіть не зрозумів, наскільки негарно отак вчиняти.
З того часу таких випадків помічалося більше і більше. Що і скільки б я не приготувала, чоловік все спустошував, не думаючи, що ще є інші члени сім’ї, яким теж треба щось їсти хоч інколи.
Свекруха на мої скарги із посмішкою відповідала, що так і має бути. А я не розумію, як можна бути таким егоїстичним і не тільки у відношенні до своєї дружини, а й до власної дитини.
А от нещодавно до нас приїхали гості із-за кордону, друзі сім’ї. Я ж наготувала декілька страв, щоб вони з дороги відразу за стіл сіли. Поки з’їздила в аеропорт зустріти їх, то Рома з кожної тарілки половину над’їв. Я настільки була розчарована і осоромлена, що хотілося провалитися крізь землю.
Розмови з чоловіком щодо такої поведінки ні до чого не призводять. Він ніби не чує мене. Слухає, але не чує.
Зараз же думаю, що час подавати на розлучення. Інакше не знаю, як виживати з таким ненажерливим егоїстом?! Якби це шкодило лише мені, я б терпіла, але діти також потерпають від такої дурної звички батька.
Що б на моєму місці зробили ви?
