Геннадій лежав у ліжку з відкритими очима. Вже ніч на дворі, а він не може заснути. Сьогодні відвідували будинок маляти. Він, і ще декілька бізнесменів, таких як він, вирішили зробити спонсорську допомогу одному із будинків. Коли зайшли, завідувачка водила їх по кімнатах, розповідаючи, що і де потрібно зробити в першу чергу. Зайшовши в одну із кімнат, Геннадій помітив хлопчика, який лежав у дальньому кутку в ліжечку.
Хлопчик дивився такими дорослими очима, що чоловіку стало ніяково. Дивився хлопчик прямо на Геннадія. Завідувачка перехопила його погляд, сказала чоловіку, що то Ваня. Йому скоро виповниться один рік. Але хлопчик навіть не сидить. В нього букет хвороби. Тому на нього не звертають уваги ті, хто бажає усиновити дитину. А Геннадій все стояв і дивився на Ваню. Хлопчик не відводив погляду від нього, аж мурашки по спині, такий проникливий погляд.
І от лежить чоловік, не може заснути. Ваня перед очима, такий беззахисний, і з такими розумними очима. Зранку Геннадій розповів дружині про хлопчика. Він завів розмову з того, що доньки виросли, вийшли обидві заміж. Живуть за кордоном. Останні три роки не приїжджали, і коли приїдуть, невідомо. А там хлопчик Ваня, який потребує допомоги, їхньої уваги. Дружина мовчала. Таке рішення відразу не вирішиш. Потрібно подумати.
Наступного дня вони з дружиною прийшли до будинку маляти відвідати Ваню. Хлопчик знову дивився тільки на Геннадія, немов чекаючи його рішення. Підійшла завідувачка, говорила, що хлопчик безнадійний. Він потребує гарного лікування, і то невідомо, чи буде ходити. Адже йому наступної неділі виповниться один рік, а він не навчився сидіти. Але дружина вже тримала Ваню на руках, прижимала до себе і з проханням дивилася на чоловіка, вона вже прикипіла до хлопчика.
Геннадію здавалося, що процес усиновлення пройшов набагато швидше, ніж лікування сина. Де вони з ним тільки не їздили, по всіх дитячих закладах. Звернулися до старшої доньки, щоб поцікавилася, куди краще поїхати лікуватися за кордон. Разом з тим, хороший догляд давав свої результати. Ваня самостійно сидів, по стінках ліжечка підіймався на ніжки. Ходити боявся, але видно наскільки краще почувається. Нещодавно вимовив слово мама.
У Каті сльози навернулися на очі. Недаремно син дивився на них в будинку маляти. Відчував, що йому з ними буде добре. П’ять довгих років Геннадій і Катя боролися за здоров’я сина. Інколи опускалися руки, що все даремно, і Ваня не зможе жити повноцінним життям. Але завзятість і віра в те, що все вийде, допомогли. Вони вистояли, їхній син переміг хвороби. Повернувся до нормального життя. Добре розмовляти почав після чотирьох років.
Сьогодні Вані виповнилося вісімнадцять років. Зібралася вся родина. Приїхали сестри із за кордону зі своїми родинами. Квартира наповнилася сміхом, жартами, весело. Ваня, високий симпатичний хлопець, з широкими плечима, сидить в колі родини. Приймає привітання. Сьогодні вже й не пам’ятають Геннадій і Катя, скільки доклали зусиль, щоб їхній син виріс таким, який є наразі.
