Заслужене щастя
Ольга прийшла з роботи, переодягнулася й випила кави. Вечерю готувати ще рано, встигне. Андрій прийде за години дві. Вона взяла книжку, прилягла на диван і блаженно витягнула ноги. Находилася за день на підборах.
Ольга працювала вчителькою початкових класів. Виглядала підтягнутою, з акуратною стрижкою. Одягалася в суворі костюми й неяскраві сукні. Це шкільний дрескод. Щодня доводилося бачитися з батьками учнів. А вони різні, з різним достатком. Вона старалася не виділятися серед бідніших і не гублятися серед заможніших. За роки роботи навчилася говорити чітко й спокійно, не підвищуючи голосу. Діти й батьки її поважали.
Через кілька сторінок очі Ольги почали злипатися. Вона приплющила їх і непомітно задрімала. Прокинулася від звуку впалої на підлогу книги. Ольга сіла й потерла очі. Нахилилася підняти книгу, і в цю мить у двері подзвонили. У Андрія є ключ, та й рано йому ще. Дзвінок повторився, несміливий, короткий.
Ольга глянула у передпокої в дзеркало, поправила збиту зачіску й відчинила двері.
На порозі стояв Богдан, друг і колега Андрія.
— Здоров, Олю.
— Здоров, Богдане. Андрій ще не прийшов з роботи, — сказала вона.
— Знаю. Я, власне, до тебе. — Богдан переступав з ноги на ногу.
— Заходь. — Ольга відступила, впускаючи його.
Він зняв пальто, повісив його на гачок, шарф запхав у рукав. Потім скинув черевики. ООльга глянула на нього, стиснувши руки, і зрозуміла, що найбільше їй хочеться просто обійняти Андрія та почути, як він сміється.
