Андрій і Варя вирощували своїх доньок в мирі та злагоді. Вони привчали їх до роботи, щоб не були ледачими. Адже життя в селі без робочих рук, то не життя. З ранку і до вечора є що робити. Мама з татом весь час на роботі, тому домашнє господарство на руках дівчат. Вони не сперечалися. Розуміли як важко тату і мамі на роботі. А потім вдома скільки роботи. Тому допомагали, як могли. Вже в старших класах Аліна, старша донечка, говорила, що не залишиться жити в селі.
Оленка, менша кивала головою, погоджуючись. Так все життя пройде в роботі. Коли тоді відпочивати. Варя й Андрій погоджувалися. Вони по собі знали, як це тяжко. Добре, що в них слухняні діти, допомагають. А в Ганни, син зовсім від рук відбився. Грубить батькам, помочі від нього ніякої. Так минали роки, Ось і випускний в Алінки, через три роки й Оленка буде закінчувати. Наразі стоять перед вибором, куди піти вчитися старшій доньці.
Аліна вступила в інститут сама, на бюджетній основі. Батьки радіють. За навчання платити не потрібно. З початком навчального року поїхала Аліна вчитися. Оленка вдома залишилася одна. Часто плакала за сестрою, довго розмовляли по телефону. Наразі все господарство на ній одній. Але дівчина бідова, справлялася. А сама мріяла скоріше виїхати з села. В той час померла бабуся, після неї залишився будинок.
Село в них красиве, розташоване на березі річки. В той час люди з міста кинулися купувати дачі. В селі будівлі різко подорожчали. За бабусин будинок давали непогані гроші. Але квартиру в місті не купиш. Стала Оленка просити батьків, щоб продати свій будинок і переїхати жити в місто. За дві будівлі квартиру купити можна. Андрій і Варя порадилися. Що їх тут тримає? Вони вже стомилися працювати на землі за копійки. Дівчата ростуть, їх вдягати потрібно.
В місті роботу можна знайти, і непогану. Он їхній кум зве до себе працювати Андрія, обіцяє добре платити. Тому подумавши, продали будинок, і купили квартиру, трикімнатну на окраїні міста. До центру далекувато, але автобуси часто, трамвай є. Андрій відразу пішов працювати до кума. Варі знайшлася робота бухгалтера недалеко від будинку. Оленка закінчувала школу в місті. І Алінка стала жити з батьками. Так дешевше.
Життя налагоджувалося. Андрій і Варя обзавелися новими друзями. Алінка закінчила навчання, зустрічається з хлопцем. Оленка вчиться в тому ж інституті, що і сестра. Між собою як і раніше. Одна без одної не можуть і дня. Скоро Алінка повідомила. Що виходить заміж. Батьки раді, пора, хлопець не поганий. Одно насторожило. Жити з ними молоді хочуть. Винаймати квартиру дорого, будуть збирати на квартиру для себе.
Невдовзі й Оленка зібралася заміж. На запитання, де жити плануєте, відповідь одна, з вами. У Андрія з Варею вже не квартира. А гуртожиток. Додому йти не хочеться. Ні Аліна, ні Оленка не збираються відокремлюватися. Їм добре, мама приготує, за всіма помиє і так далі. Де ділися донечки помічниці. Наразі тільки сваряться. А коли Аліна народила сина, взагалі всім у квартирі життя не стало. Не ходіть, не тупочіть, вимкніть телефони, щоб не дзвеніли, тому що Женя спить.
Варя вже за серце хапається. Коли до неї одного разу викликали швидку допомогу, Андрій не стерпів. Наказав дочкам, щоб за тиждень знайшли обидві квартири й з’їхали. Маму довели до лікарні, а далі що чекати? Коли Варю виписали з лікарні, у квартирі стояла тиша. Андрій опікувався нею. Він і розповів, як спровадив доньок. Якщо вони стали такі черстві, то нехай живуть самостійно. А в них удвох іще стільки справ. Вони ніколи не їздили на відпочинок. В цьому році обов’язково поїдуть, лікар рекомендував.
Діти довго не телефонували. Але з часом примирилися. Зрозуміли, наскільки їм самим краще жити окремо. А квартири наймані, то все діло часу. Згодом куплять квартири для себе.
