— Ой, Віро, нічого страшного не сталося! У чоловіків буває, коли «запал» зайшов, а вчасно не вичерпали. — Будь розумнішою. Чи дійсно збираєшся віддати Ярка іншій? Вона подумає, що перемогла твою волю! Борися за родину! — наставляла свекруха Олена Вікторівна.
У суботу вранці Віра відвезла сина Данила до батьків. Вона домовилася, що Євген на деякий час залишиться у них.
Повернувшись до квартири в Києві, Віра розвісила з балкону картонні ящики й почала пакувати речі. Спершу — дитячу кімнату.
Вона акуратно укладала одяг, іграшки, книжки, заклеювала коробки скотчем і підписувала. Ще трохи — і в кімнаті залишаться лише меблі, які вона не планує брати з собою.
Близько дванадцятої задзвонив телефон. На екрані — Олена Вікторівна.
— Доброго дня, Віро. Ярослав мені все розповів. Я розумію, що тобі боляче, але, будь ласка, не спіши. Зупинись, охололи, подумай. Не варто одразу руйнувати сім’ю? — запропонувала свекруха.
— Це не я руйную родину, а Євген, — відповіла Віра.
— Віро, я не знімаю з нього відповідальності! Але, можливо, на перший випадок ти його пробачиш?
— Про який перший випадок ви говорите? Ваш син вже пів року зустрічається з колегою, обманює мене. А ви кажете «пробачиш»? — суворо сказала вона.
— Віро, будь ласка, подумай ще. Ти позбавляєш Данила батька, а Євген його дуже любить!
— Олено Вікторівно, Євген буде бачитися з Данилом, я не буду цьому заважати. Але жити з вашим сином я більше не хочу. Тож давайте закінчимо — я збираю речі, часу нема.
Віра запакувала дві останні коробки, перейшла в спальню і почала складати гардероб у валізи.
Свекруха прийшла точно через годину. Олена Вікторівна, сподіваючись, що особиста розмова переконає невістку не зламати сім’ю, знову заговорила по колу:
— Ой, Віро, нічого страшного не сталося! У чоловіків буває — «запал» зайшов, а вчасно не вимкнули.
— Будь розумнішою. Ти ж не віддаєш чоловіка якійсь дівчині? Вона подумає, що перемогла твою волю! Борися за сім’ю!
— Олено Вікторівно, Євген — не «перехідний кубок», за який треба битися! Ви пропонуєте мені запросити Яну на дуель? А вона тут що робить? Якщо б не Яна, то була б Елля чи Христина.
— Знаєш, по секрету скажу: Ігор Олександрович, батько Євгена, теж колись грішив. Я ж була розумнішою і зберегла сім’ю. Майже тридцять п’ять років ми разом, незабаром буде коралове весілля.
— У чому ж ваша мудрість? — усміхнулася Віра.
— Я не сварилась з ним, а була ніжнішою, готувала його улюблені страви, цікавилась його справами, сама змінила зачіску, схудла, з роботи виходила з посмішкою, — пояснила Олена.
— Іноді я знала, що він прийшов від розлучниці, і хотіла йому не підати капці, а вдарити по голові пательнею. Я терпіли і посміхалась, і утримала його. Тепер син з батьком виріс, і внук має діду.
— Олено, ви чудова жінка. Я б так не змогла. У мене, на жаль, природна відраза дуже розвинена. Те, що ви пропонуєте, — для мене, як їсти з брудного відра, — відповіла Віра.
Свекруха розбилася, різко підскочила і, не попрощавшись, вирвалася з квартири.
А Віра продовжувала пакувати. Вона знала, що це ще не кінець, що і Євген, і Олена ще піднімуть їй нерви, тому поспішала залишити оселю.
Наступного дня — у неділю — приїхав її батько, і удвох вони швидко завантажили валізи та коробки у «Газель» й поїхали.
Дорогою Віра попросила тата зупинитися біля будинку свекрухи, щоб передати їм ключі.
— Уявляєш, — розказувала наступного дня Віра своїй подрузі Маргариті, — вчора Олена цілу годину вмовляла мене пробачити Євгена за «маленькі витівки» і не подавати на розлучення.
— І які аргументи вона навела? — запитала Маргарита.
— Стандартні: «ти позбавляєш дитину батька», «всі чоловіки зраджують», «жінки мають бути мудрішими». Потім розказала, як сама в подібній ситуації повертала чоловіка до дому.
— І як же? — зацікавилась подруга.
— Не буду тобі перераховувати, це повний треш. Ти так не робитимеш.
— Ти вже подала заяву?
— Так, ще в п’ятницю, — відповіла Віра.
— Нарешті позбудешся цього «казанова». А то було прикро дивитися на того «парнокопитного», — сказала Маргарита.
— Що означає «при́кро було дивитися»? Ти знала, що він крутиться з Яною? — обурилася Віра.
— Достеменно не знала, але підозрювала, — відповіла Маргарита.
— Чому ти мені не сказала? Думала, що ми подруги, — образилася Віра і піднялася, щоб піти.
— Стій! — зупинила Маргарита. — Послухай спочатку. По‑перше, я нічого не знала. Я бачила те саме, що ти, лише зробила інші висновки. Ось ми були на корпоративі.
— Пам’ятаєш, як Яна крутиться навколо Євгена? Ти ж це бачила? Скільки разів вона під виглядом відрядження їхала з ним?
— Ти ж у бухгалтерії, оформляєш документи, чому не задумалася, чому Янка підміняє того, хто має їхати? Я підозрювала, але нічого не сказала, бо не була впевнена.
— Могла хоча б натякнути.
— А якщо я помилилася, і все це — лише мої фантазії? Що ти про мене подумаєш? Пам’ятаєш Світлану Бєлову?
— Вона колишньому чоловікові показала фото, як він обіймає іншу жінку. У сім’ї був скандал, вони примирилися, а Світлана була звинувачена в заздрості, бо намагалася розірвати їхній шлюб.
— Світлана потім пішла з тієї фірми. Тож не ображайся. Якби я мала жорсткі докази, я б тобі їх показала. Тепер розкажи, де ти плануєш жити?
— Квартира не моя, вона оформлена на свекруху, тож ми з Данилом з’їхали. Поки живемо у батьків.
— За тиждень, думаю, бабусину квартиру відремонтуємо — батьки її здавали, а орендарі вже вийшли. Там лише дві кімнати, але нам вистачить.
— Потрібно ще вирішити питання з садочком — наш старий далеко, а мати знайома обіцяла допомогти перевести до того, що в нашому дворі. Подаю на аліменти, розлучаюсь.
— Євген погодився на розлучення? — спитала Маргарита.
— Каже, що не хоче розлучатися, бо все зрозумів і більше не повториться. Мені це вже не треба. Одного разу вистачило. Попросив не подавати на аліменти, сказав, що сам сплатить.
— А ти що?
— Я проти. Не хочу його бачити. Нехай все буде офіційно. Він заявив, що сина забере: «У мене і квартира краща, і зарплата вища».
— Я нічого не відповіла, просто підрахувала, скільки відряджень у нього за минулий рік було — вісім.
— Я цю інформацію зберегла для суду. Коли він захоче забрати Данила, спитаю, з ким дитина буде, коли він у від’їзді. У мене є робота і квартира, тож нічого йому не вдасться.
Євген справді подав заяву про визначення місця проживання дитини, вимагаючи, щоб син залишився з ним:
— Моя колишня дружина не зможе забезпечити Данила потрібним рівнем життя, — заявив він.
Олена Вікторівна повідомила, що колишня невістка ховає дитину:
— Вона з’їхала з квартири, забрала хлопчика з садочка. Ми думали, що вони будуть у батьків Віри, а там був лише тиждень, потім зникли.
— У мене є свідчення сусідів. Де вона ховає сина? Дитина має ходити в садок, а не ховатися в якомусь підвалі!
Віру довелося пояснити, що вона і Данило живуть у двокімнатній квартирі, що належить їй, і що дитина ходить у садок поруч з будинком. Вона також зазначила, що робота Євгена передбачає часті відрядження, що ускладнить батьківське виховання.
В підсумку нічого не вийшло ні у свекрухи, ні у колишнього чоловіка. Віра не хотіла більше зустрічатися з Євгеном і після розлучення знайшла нову роботу — була хорошим спеціалістом, і нічого не завадило.
Незабаром Маргарита принесла новини:
— Янка звільнилася і поїхала.
— Що сталося? — здивувалась Віра.
— Тітки їй так влаштували, вона місяць крутиться, зрозуміла, що тут нічого нема, і поїхала до столиці. Тож залишився твій колишній на самоті.
— Тепер мене це не турбує, — відповіла Віра.
І правда — коли в колодязі, з якого треба брати воду, замало, то нічого не вийде…
А ви що думаєте? Чи правильно вчинила Віра? Ставте лайки, залишайте коментарі.
