«Ваша дочка сіла в машину до якогось незнайомого чоловіка і поїхала з ним у невідомому напрямку». Моє серце на мить перестало битися, а душа впала у п’ятки.
Моя дочка Надійка навчалася у 4 класі. Вона була відповідальною і сумлінною ученицею. Вчителька постійно її хвалила і ставила в приклад. Гарно навчається, встигає відвідувати гуртки, допомагає однокласникам з уроками, постійно бере участь шкільних конкурсах і олімпіадах – наша з татом гордість.
Жили ми від школи не далеко, 15 хвилин ходьби, але все одно хвилювалися, коли вона сама поверталася додому. Дочка часто затримувалася на різних секціях, тож виходила пізно. Коли була така можливість їй назустріч виходив чоловік, а в більшості випадків, Надійка ходила разом із нашою сусідкою Сонею. Вони навчалися у паралельних класах.
Пам’ятаю, того весняного дня стояла ясна сонячна погода. Надворі було так добре, що хотілося подовше помилуватися природою. Я вже йшла додому з роботи, як мені зателефонувала моя дитина:
-Мамо, сьогодні така прекрасна погода. Можна після уроків я піду з Сонею у парк прогулятися?
Я не бачила причин відмовити дочці, тим паче свіже повітря їй не завадить. Постійно ж за тими уроками сидить.
Вечоріло. Я приготувала вечерю, вже чоловік повернувся з роботи, а Надійки все нема. Ми стали їй телефонувати, але марно, телефон був вимкнений. На думку одразу спадало, що трапилося щось недобре.
Чоловік бачив, як я панікую і хвилююся. Спершу мене заспокоював, мовляв, дівчатка загралися, втратили відлік часу, а потім і сам почав нервувати. Номера телефону Соні у нас не було, тому ми вирішили піти до сусідів, запитати може вони в курсі, де діти.
Як же я здивувалася, коли двері їхнього дому нам відкрила сама дівчинка.
-Де Надя, — одразу накинулася я на дитину, навіть не привітавшись.
– Ваша дочка сіла в машину до якогось чужого чоловіка і поїхала з ним у невідомому напрямку, — сказала наша маленька сусідка.
Моє серце на мить перестало битися, а душа впала у п’ятки. Чоловік міцно стиснув кулаки. Я бачила як на його обличчі грали жили. Ми стояли дуже знервовані й не знали куди бігти в першу чергу. В голові одразу поставали страшні картинки. Невже мою дитину викрали?
Наші хвилювання на мить розігнав звук машинного сигналу. Хтось під’їхав до нашого дому і голосно посигналив. Ми миттю побігли туди. Біля дому припаркувався дорогий автомобіль. Вікна були затемнені, тому ми не одразу зрозуміли, хто за кермом. На душі стало спокійно, коли з задніх дверей до нас вискочила наша дитина з морозивом у руках.
Виявляється, мій брат, який поїхав за кордон на роботу, вирішив зробити нам сюрприз і не повідомляти, що повертається додому. Коли він проїжджав повз парк, в якому гралися дівчатка, упізнав свою племінницю і покликав до себе. Дівчинка на радощах заплигнула в авто, нічого не сказавши подружці, і вони поїхали за морозивом.
Того вечора ми довго сміялися над цією історією, але дочці наказали, щоб більше ніколи так не робила. Добре те, що добре закінчується.
