Василь Петрович поспішав на свято. Сьогодні відбудеться знайомство з майбутніми сватами. Роман повідомив куди під’їхати, але чоловік погано знає другу частину міста. Тому вийшов раніше, щоб не запізнюватися. Як на те, автобус попав у пробку. Чекати прийшлося довго. Дістався до місця призначення Василь Іванович лише через три години.
В ресторані за столом сидів лише Роман. Він сказав, що батьки Вероніки дуже зайняті люди, тому чекати довго не стали. Вже годину як пішли звідси. Василь Іванович засмутився, що став причиною невдоволення майбутніх сватів. Пройшов час, син більше не згадував про наступне знайомство, а батьку незручно запитувати.
Одного весняного вихідного дня він прогулювався по парку. Назустріч йому йшла колишня сусідка. То була диво людина. Вона завжди все і про і всіх знала. Звідки вона черпала відомості ніхто не відає. Але коли спитаєте в неї про знайомих, розповість усі новини. Ольга Антонівна перша заговорила до Василя Івановича. Виявляється сьогодні весілля у його сина Романа, а він тут прогулюється. В загсі збираються о третій, а в ресторані на п’яту годину вечора. То чому чоловік не збирається до сих пір?
Василь Іванович не показав виду, що чує новину вперше. Він попрощався з колишньою сусідку і не поспішаючи пішов додому.
Вдома вдів найкращий костюм, взяв конверт з грошима, який давно приготував на весілля для єдиного сина. Адже дружини давно вже не має на цьому світі, тому про все потрібно клопотатися самому.
До ресторану дістався о восьмій годині вечора. Свято було в розпалі. Василь Іванович підійшов до мікрофона, попросив хвилину уваги. Роман дивився на тата весь червоний від сорому. Вероніка тримала його за руку і щось шепотіла на вухо. Слова батька були такі:
– Я вітаю тебе сину, і тебе Вероніка зі святом. Від сьогоднішнього дня ваше життя зміниться. Наразі ви будете йти по життю рука об руку. Я бажаю вам прожити довге життя поруч, щоб усі біди минали вас, а радість була поруч. Я бажаю вам, коли виростуть ваші діти, щоб ніколи не забували що ви у них є. І цінували кожну хвилину проведену з батьками, так як час, який ми проживаємо разом, він не нескінченний, колись він закінчиться. По щоці батька потекла сльоза.
Василь Іванович вручив подарунок молодим, повернувся і пішов геть. Вероніка потягла Романа до виходу, туди куди пішов його батько. Вони поспішали, тому що Василь Іванович збирався заходити в автобус. Діти просили пробачення у батька, і запрошували повернутися до зали. Назад вони зайшли утрьох. Сват підійшов познайомитися і також вибачився за негарне відношення. Пройшов час. Під пологовим будинком свати гучно обговорювали ім’я внуку, який сьогодні народився.
