Василь із Любою одружилися, коли вже нікуди ховати живіт дівчини. Як такого кохання між ними не було. Тому Василь одружився з відчуттям того, що не може кинути майбутню дитину. Адже він тато, як його син чи дочка виростатимуть без нього. Він вважає себе порядним чоловіком і може нести відповідальність за свої поступки. Тому особливо не задумувався, як складеться його подальша доля. Головне що у дитини є батько.
Люба в піднесеному настрої збиралася до весілля. Адже їй двадцять п’ять років. Добре, що після першого разу завагітніла. А так не знайшла собі чоловіка б. Вона і дівчина гарна. Сказати, що красива, ні, але приваблива. Куди хлопці дивилися. Адже до Василя в неї не було нікого. Якось не складалося. А з Василем познайомилися на вечірці у загальних знайомих. Обоє напідпитку, тому все сталося того вечора. Через місяць Люба повідомила чоловіка, що чекає дитину.
Володя народився здоровим хлопчиком. З перших хвилин життя пологовий почув його гучний голос. Медсестра говорила, мабуть, співаком буде, такий голосний. З пологового будинку Василь зустрічав Любу з великим букетом квітів. Коли приїхали у квартиру, дівчина помітила, як гарно прибрано, ліжечко нове, візочок. Люба ласкаво поглянула на чоловіка, який він у неї гарний, турботливий. Як добре, що вони зустрілися.
Жили вони добре. Василь допомагав дружині. Володя виростав у люблячій сім’ї. Ніщо не віщувало нещастя. Коли хлопчику виповнилося п’ять років, мама вперше не прийшла по нього в дитячий садок. Той день Володя запам’ятав назавжди. Зранку він в останнє бачив свою маму. А увечері довго сидів із нянею тьотею Валею. Тато приїхав по нього, коли смеркалося. Він ввесь аж почорнів. Навіть син помітив. На запитання де мама, мовчав.
Люба, коли йшла через дорогу, не помітила, як на неї летить великий джип. Пoм ерла жінка на місці. Василю повідомили увечері, якраз тоді, коли телефонували з дитячого садочку, що по сина Люба не прийшла. Другий дзвінок із міліції. Сталося ДТП, ваша дружина померла. Що і як робив, чоловік не пам’ятає. Лише через місяць почав приходити до тями. Він змінився, сивина по всьому волоссю, сам неначе зменшився. Володя наданий сам собі, не розумів, де мама, чому немає їсти нічого вдома.
Якось справилися, Василь розповів сину, що мама на небі, спостерігає за ними. Тому хлопчик часто розповідав, дивлячись вгору, як погано без любої матусі. Час ішов. Минуло три роки. Василь справився зі своїм горем. Жили вони вдвох із Володею. Чоловік сам готував їсти, сам прибирав у квартирі. Іноді допомагав синок. Вони звикли допомагати одне одному, Василь знав усі таємниці маленького сина, і гордився тим, що вони справилися.
Одного разу тато привів до них додому жінку. Познайомив із Володею. Сказав, що Оксана буде жити з ними, і стане мамою хлопчику. Володя зрадів, адже мами йому не вистачало. Але йшли дні. Коли Василь був удома, Оксана поводилася привітливо. Але тільки за ним закривалися двері, вона накидалася на хлопчика, кричала, змушувала прибирати в кімнаті, прасувати свою одежу. При цьому приказувала, щоб не жалівся тату, інакше вона все зробить, щоб його тут не було.
Володя говорив тату, що хоче жити як раніше самі, але він його не чув. Вперше Василь закохався, і залишатися без неї, ні. Оксана у свою чергу намовляла на хлопчика, який він грубий, ображає її, коли чоловіка немає поряд. Одного разу поставила Василя перед вибором. Або вона, або син. В такому разі Оксана піде від нього. Довго думав чоловік, і зранку розбудив хлопчика, і відвіз його до своєї старенької мами в село.
Минули роки. Володимир працює на будівництві. Сьогодні в нього розкішна трикімнатна квартира. Дружина і маленька донечка. Бабуся померла, коли йому п’ятнадцять років виповнилося. Потім дитячий будинок. Про той час згадувати не хочеться. Коли Володі виповнилося двадцять років, знайшов його нотаріус. Виявляється бабуся залишила йому гарну суму грошей в доларах. Розумна бабуся. З татом не спілкуються. Чув Володя від знайомих, що Оксана все прибрала до своїх рук.
